У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі о 01:35 з 25 на 26 березня демонструватиметься славетна кінокласика, знаменита картина леґендарного італійського кінорежисера Серджо Леоне «Якось в Америці»/ Once Upon A Time In America (1984, Італія – США).
Це епічна ґанґстерська саґа – зворушлива і водночас жорстока історія дружби і ненависти двох американських бандитів, яка розгортається від 20-х до 60-х років минулого століття. У головних ролях – Роберт Де Ніро і Джеймс Вудс.
Сюжет фільму засновано на біографічному романі колишнього ґанґстера Геррі Ґрея «Вуличні банди». З одного боку, це ретро-стрічка про становлення, розквіт і занепад єврейської мафії у Нью-Йорку. З іншого ж боку, це достатньо сентиментальна історія про життя ґанґстерів – про їхнє кохання, про їхні мрії та дружбу. А також – про жорстоку зраду.
Роман, який ліг до основи сценарію стрічки, писався у знаменитій в’язниці Сінґ-Сінґ. Його автор був дрібним ґанґстером. А біографічність роману реальна лише до певної міри. Судячи з усього, Геррі Ґрей не тільки перебував під впливом своїх бандитських трудів, але й під впливом голлівудських фільмів про ґанґстерське життя. Коли ж він вийшов із в’язниці, то став фахівцем з історії американського єврейського ґанґстеризму 20-30-х років ХХ століття: друкував статті, виступав на радіо й телебаченні. Також написав біографію найзнаменитішого єврейського ґанґстера Артура Флеґенгаймера.
У кожному разі, Леоне, готуючись до фільмування, а він виношував цей свій задум понад десять років, тісно спілкувався із Геррі Ґреєм. Таким чином досконало вивчав усе, що стосується ґанґстерського життя-буття. І його стрічка стала віхою у цьому кіножанрі.
«Якось в Америці» є останнім фільмом Серджо Леоне. Спільне американо-італійське виробництво. Події розгортаються в Нью-Йорку. Але стрічку знімали не тільки там. Також – у Канаді та Італії, де відбувалося павільйонне фільмування. Як і решта картин Леоне, створених чи то на американські теми, а чи на американські гроші – це, звісно, кіно за своєю стилістикою не американське, а, загально кажучи, європейське. І цей режисер прославився як батько так званих спаґеті-вестернів. Батько цілого кінематографічного субжанру. І саме Леоне відкрив зірку актора Клінта Іствуда. І саме фільми Леоне зробили знаменитим композитора Еніо Морріконе.
Взагалі ж, Леоне походить із кінематографічної родини. Його батько був режисером і знімав фільми ще в десятих роках минулого століття. Тобто на самих початках кінематографа. А Серджо Леоне прийшов до кіна після Другої світової війни. Розпочинав асистентом режисера. Зокрема, він асистував Вітторіо Де Сіці під час фільмування класики неореалізму – картини „Викрадачі велосипедів”. А це 1949 рік. Утім, про Серджо Леоне, про його кінематографічну кар’єру йтиметься у спеціальному сюжеті.
CЕРДЖО ЛЕОНЕ, КІНОАВТОР
Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО
Серджо Леоне можна вважати останнім великим кінокласиком. Останнім, чиї фільми були стовідсотково особистими, стовідсотково авторськими.
І найцікавіше, що італієць Леоне, котрий, як подейкують, так і не вивчив англійської мови, для демонстрації власного світогляду обрав жанри чужоземного кіна. Власне, американського.
Фільмографія режисера нараховує сім повнометражних стрічок. Вона складається з одного пеплуму, одного ґанґстерського фільму та п’ятьох вестернів. Але після цих картин ви вже не зможете без роздратування дивитись американські вестерни, американські ґанґстерські стрічки та американські ж оповідки про давню історію.
Син відомого італійського кінорежисера, Серджо Леоне довгий час працював у якості асистента режисера. Згодом брав участь у створені так званих пеплумів. Це американські фільми з життя античного світу, які знімалися в Італії, де ще зберігся історичний антураж і дешева робоча сила. Власне, у жанрі пеплуму і відбувся дебют тридцятипятилітнього кінорежисера. Стрічка має назву „Колос Родоський” і розповідає про один з епізодів боротьби за владу на острові Родос, де стояла леґендарна статуя Колоса. І вже у цьому фільмі заявив про себе песимізм Леоне. У „Колосі” крапку історії ставить не людський розрахунок, а природа, власне, стихія – землетрус, який знищив і місто, і суперників, і статую Колоса Родоського.
"За жменю доларів"
А вже наступна робота Леоне – вестерн „За жменю доларів” – зробив із кінорежисера чи не культову постать. Взявши за основу сюжет картини Акіри Куросави „Охоронець”, дію стрічки Леоне переніс на простори Дикого Заходу. Головний герой – Людина без Імени (у цій ролі знявся Клінт Іствуд) – прибуває у невелике містечко на кордоні між Мексикою та Сполученими Штатами і намагається слугувати ворогуючим бандам.
Леоне розробив стиль та іконографію спаґеті-вестерна (саме так називатимуться вестерни, створені в Італії). Це, зокрема, дещо уповільнений розвиток дії, тривалі близькі плани і неодмінні сцени дуелей, які розгортаються у своєму неспішному ритмі. А також музика Еніо Морріконе, котра існує ніби сама по собі.
У двох наступних стрічках „доларової трилогії” Леоне розвиває цю лінію далі. У фільмі „На кілька доларів більше” ми вже бачимо двох головних героїв – це так звані державні вбивці, чиє завдання – знешкоджувати злочинців. Вони суперники і водночас – спільники. І саме стосунки між двома чоловіками стануть предметом розгляду чи не у всіх наступних картинах Леоне.
"Хороший, Поганий, Злий"
Ще одна тема, яку Серджо Леоне вводить у жанр спаґеті-вестерна, – тема помсти. Саме вона, ця тема, єднає вестерни Леоне з класичними італійськими фільмами, де кровна помста – одна зі складових вибухового італійського темпераменту. Так з’являється головний нерв його кінематографа – тема помсти, а потім і зради.
Одночасно вестерни Леоне сповнені епічним диханням. До своїх стрічок він вводить епізоди, які виглядають як окремі етюди, лаконічні шедеври, де не тільки головні герої, а ніби саме буття промовляє до нас.
І ґанґстерська драма „Якось в Америці”, що вона у програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі о 01:35 з 25 на 26 березня, збирає всі теми Серджо Леоне в одне ціле.
Це також фільм про стосунки двох чоловіків. Але тепер Леоне показує, як саме зароджувалась дружба, через які випробовування вона проходила і, врешті, чим скінчилась. Тут, як і в попередніх стрічках режисера, кожен із чоловіків залишається при власній правді. Також присутні і вставні епізоди. Особливо ж переконливі ті, що розповідають про дитинство.
Власне, „Якось в Америці” – це фільм про щасливе дитинство. Все, що відбувається після нього, дуже схоже на примару, на видіння, на ілюзію. Бо з відчуттям щастя дуже важко прощатися...