У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі "1+1" 19 лютого о 00:40 – фільм британського кінорежисера Крістофера Сміта «Чорна смерть»/ Black Death (2010), створений у співдружності з німецькими кінематографістами.
Середньовічна Англія потрапила під тінь Чорної смерти. Чума. У цьому апокаліптичному світі, ущерть заповненому страхами й забобонами, збираються монах і лицарі, що вони об’єднані однією метою – вистежити того, хто здатен повертати до життя померлих від чуми.
«Чорну смерть» можна віднести за адресою малобюджетного кінематографа. Але, як не парадоксально, цей історичний сюжет постає чи не за всіма своїми кінематографічними і мистецькими складовими не гіршим чином, а то й значно правдивіше, аніж суголосні блокбастери, на які витрачають 50, а то й 80 мільйонів найконвертованішої валюти.
Ну хіба що бюджетна скромність позначається на повній відсутності спеціальних ефектів, без яких нині зазвичай не обходиться жодна подібна за темою стрічка. Тому, скажімо, динаміка бойових сцен досягається звичайною швидкою монтажною склейкою та дрижанням камери в руках оператора.
Та це, повірте, не вирішальні деталі на тлі авторського, світоглядного осмислення епохи. По-перше, за всієї умовности відтворення давніх часів (адже ніхто напевне не знає, як вони мають виглядати) – вони, ці самі часи, власне – Середньовіччя, постають більше, ніж переконливо. Таким чином, художня правда перетворюється на правду найвищої проби. Власне, атмосферу доби режисер зі своїми однодумцями створює послідовно і вперто, не жаліючи екранного часу. Таким чином, сама епоха, її дихання, її стиль увиразнюються неймовірно і стають протагоністом дійства. Атмосфера, належним чином, похмура. Вона – вже в самій колірній сірій гаммі, депресивній, як і незбувний другий план, що відбиває конання від чуми, зображення інфікованих трупів та зграї пацюків поміж ними.
Також напрочуд цілісними і харизматичними є персонажі-типажі у цьому фільмі. Кожен із них особливий, не скидається на іншого, проявляє свій образ особливо й переконливо, не зважаючи на достатньо скупі діалоги.
Ну й, зрештою, філософія твору, або, як наголошують деякі критики, його теософія, бо віра виступає ніби головним героєм «Чорної смерти». А всі події, будь-які дії та їх наслідки – це результат віри людини в Бога, або ж результат невір’я, а чи політично-релігійних маніпуляцій із поняттям віри. Або ж – як праведними намірами, в ім’я віри, торжествує пекло на землі. Прикметно, перед тим, як заразити чумою поселення язичників та винищити їх, герой прорікає: «Тепер тут Є Бог!».
«Чорна смерть» – іще один кіноваріант подорожі до Середньовіччя. Пам’ятається, подібну подорож за часів СРСР, у середині 60-х, робив Андрєй Тарковський своїм фільмом «Андрєй Рубльов». Наразився на неприйняття провладних митців та самої влади, мовляв, звів наклеп на світле російське минуле. Фільм спочатку заборонили, а за п’ять років усе ж випустили на екрани. Ну що ж, а тепер британсько-німецький варіант подібної подорожі зразка 2010-го. Характерним є рекламний слоґан цієї стрічки – «Подорож до пекла…». Запрошую.
**
ФІЗИКА ТА МЕТАФІЗИКА КРІСТОФЕРА СМІТА
Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО
Британськиій кінорежисер Крістофер Сміт належить до середнього покоління кінематографістів, яке прийшло в індустрію наприкінці дев’яностих років ХХ століття. Ще студентом Сміт уславився своїми короткометражками, проте до повного метру йшов досить тривалий час, здебільшого працюючи на телебаченні. Його повнометражним дебютом стала кінострічка «Виродок», яка розповідала про незвичайні пригоди молодої жінки у лондонській підземці.
Головна героїня цієї історії робить кілька фатальних помилок, внаслідок яких засинає на станції метрополітену, а коли прокидається, то похапцем сідає в останній потяг, у якому на неї чекають не вельми приємні сюрпризи.
Подальші події відображають водночас спроби героїні порятувати своє життя, а також розгадати таємницю невідомої підземної істоти. Беручи настільки міфологічно виразний сюжет, Сміт творить варіацію класичної історії про подорож героя углиб лабіринту із чудовиськом, яка дуже часто тотожна подорожі у глибини власного «я».
І в цій картині з’являються мотиви, які супроводжуватимуть решту фільмів Сміта. Йдеться насамперед про мандрівку як головну умову художньої оповіді, а також про самі умови подорожі, які виявляються не менш важливими за кінцевий пункт призначення. Вже у першій повнометражці Сміта важко розпізнати, відбувається мандрівка насправді, а чи вона є тільки сновидінням головної героїні.
2006 року Крістофер Сміт фільмує стрічку «Ізоляція», дія якої відбувається в Угорщині, куди прибуває група офісних працівників відомої британської компанії із виготовлення зброї. Мета приїзду – корпоративні навчання, які начебто згуртують колектив ще більше. По дорозі стається неприємність, яка змушує героїв змінити свій головний маршрут. Зрештою, усі вони опиняються у невідомій для себе місцевості, де на них полює група військових злочинців.
«Ізоляція» – це чорна комедія, яка уміло дозує гумор зі всілякими натуралістичними подробицями. Жанр цей аж ніяк не випадковий у творчості Сміта, що він свої картини намагається наблизити до фільмів улюбленого кінорежисера Стенлі Кубріка. «Ізоляція», зокрема, містить кілька алюзій до стрічки «Доктор Стрейджлав», яка також була поєднанням апокаліптичних візій із чорним гумором. І там, і там у центрі подій опиняються божевільні військові та виробники зброї, які хоч і проголошують, що борються із терористами, проте їхньою мішенню завше опиняються невинні люди.
Найдосконалішою картиною Сміта можна вважати його наступну стрічку «Трикутник», яка вийшла на екрани 2009 року. Перед нами кінематографічно виразна вправа на тему часової петлі, куди потрапляє молода жінка, яка відчайдушно намагається налагодити своє життя. Єдине, чого вона прагне, – це стати добою матір’ю для свого сина-аутиста, проте усі її численні спроби закінчуються невдачами, і жінка змушена починати усе спочатку.
Крістофер Сміт знову розповідає про мандрівку гурту людей, лишень тепер ця мандрівка не має чітких географічних координат і взагалі мало стосується звичних нам фізичних законів. Тут фізика, географія є тільки відображенням певних внутрішніх, психологічних станів, які переживає головна героїня. Вона бачить більше за інших, бо якимось чином контактує із невідомими метафізичними силами, що ті дають їй безконечну кількість шансів розпочати життя спочатку.
«Трикутник» – картина езотерична та по-своєму реалістична, бо звертається до певного духовного досвіду людини як до суми його фантазій, прагнень та очікувань, які минають тільки зі смертю, котра в цьому випадку безконечну кількість разів відтерміновується.
А 19 лютого в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО – останній за часом фільм Крістофера Сміта «Чорна смерть», у якому зібрані усі важливі для цього кінематографіста теми. Насамперед, це історія про мандрівку, яка відбувається у просторі та часі. Гурт озброєних чоловіків, намагаючись зупинити чуму, вирушає до віддаленого села, яке лишається вільним від хвороби через власну відданість іншим, нехристиянським силам.
Тут також мандрівка у фізичному просторі переростає у мандрівку метафізичну, бо герої, врешті-решт, чинять доленосні для себе вчинки. Особливістю «Чорної смерти» є її, сказати б, позірна простота, яка виявляється і у виборі фабули, і в кінематографічних засобах. Режисер не ускладнює сюжет свого фільму, проте наочно демонструє, як прості, на перший погляд, учинки залишають по собі глибокі сліди на все життя. І болота у картині символізують саму реальність, тягучу та нездоланну, вкриту туманом невизначености й наповнену невідомими істотами. У черговий раз Крістофер Сміт фізичний пейзаж перетворює на пейзаж душі, ніби утверджуючи, що людина і світ навколо неї – це єдине ціле, яке не варто і фактично неможливо відділити одне від одного.