Володимир Войтенко, АРҐУМЕНТ-КІНО
У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» 20 листопада о 00:55 демонструватиметься «Блакитна безодня» / Le Grand Bleu (1988, Франція), стрічка знаменитого французького кінорежисера і продюсера Люка Бессона, що зробила його знаменитим на увесь світ…
Ще в дитинстві Жак Майоль та Енцо Молінарі сперечалися про «блакитну безодню» в глибинах океану. Батько Жака загинув під час пірнання. Але, оминаючи страхи, Жак та Енцо також стали пірнальниками. Вони беруть участь у змаганнях на тривалість перебування під водою і глибину занурення. А ще обидва закохані в американку Джоанну. І їх обох, як і раніше, вабить небезпечна «блакитна безодня».
Фільм «Блакитна безодня» для Люка Бессона є дуже особистим. Бо майже все дитинство він провів разом із батьками в Греції та Югославії, де вони заробляли на життя, навчаючи підводному плаванню. А в шість років його найкращим другом був восьминіг, якого Люк підгодовував щодня на морській глибині.
І задум фільму, безумовно, був навіяний цими дитячими враженнями, а також побаченим у 16 років фільмом Жака Майоля, що демонстрував занурення апне на 92 метри. Апне, або ж фрі-дайвінґ, багаторазовим чемпіоном світу з якого був Майоль, – це пірнання під воду із затриманням дихання… І Майоль знаменитий не тільки цим; також – своїми філософськими й містичними поглядами в питаннях відносин людини й океану, а ще – неймовірно теплими стосунками з дельфінами. Він є автором книжки «Homo Delphinus. Дельфін усередині людини».
Таким чином, Майоль став кумиром для Бессона. І, власне, головний герой «Блакитної безодні» у блискучому виконанні Жан-Марка Барра отримав ім’я і прізвище – Жак Майоль. Прикметно також, що Майоль був консультантом на цьому фільмі.
Та все ж картина, варто зауважити, не про Майоля, а про Бессона, а чи радше про його мрії, яким не довелося здійснитися. Бо нещасний випадок із юним 17-літнім Люком під час котрогось із занурень перекреслив його плани на професійну роботу із дельфінами. Хоча, наголошу, одним з операторів просто фантастичного підводного фільмування «Блакитної безодні» є сам Люк Бессон. Взагалі, постановник прагнув показати у своєму фільмі усю красу фрі-дайвінґа, найвидовищнішим елементом якого є, звісно, саме пірнання.
Так, одним з очевидних достоїнств фільму є унікальне підводне знімання, а також романтика морських глибин і дивовижні краєвиди, зафільмовані на французьких островах В’єрж, а також в Італії, Греції, Перу та Сполучених Штатах. До речі, «Блакитна безодня» стала першою англомовною стрічкою Бессона. Це робилося з метою прокату у США. Але там вона успіху не зазнала. Зате у Франції був тріумф – картина й досі у списку загальних рекордсменів прокату, вона входить до десятки найпопулярніших французьких фільмів.
Як ви розумієте, самі тільки морські красоти не могли б забезпечити такої популярности у глядачів. І дійсно, у «Блакитній безодні» все чудово збалансовано: драма, комедія, психологія, романтика; зрештою, прекрасна музика Еріка Серра, за яку він отримав найвищу французьку кінонагороду, «Сезара». Щоправда, в американській версії фільму, яку змонтували вже після прокатного провалу, цей саундтрек замінили на музику іншого композитора. Зате стрічку увінчали гепі-ендом))...
Завдяки тому, що у «Блакитній безодні» Люк Бессон розповідає про свої найзаповітніші мрії, цей його фільм вийшов правдивим, щирим і глибоким. Незважаючи на ніби-то простенький сюжет.
***
Лабіринти та глибини Люка Бессона
Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО
Французький кінорежисер, сценарист та продюсер Люк Бессон – найвидатніша кінематографічна зірка Європи останніх двадцяти років. Мова насамперед про кількість та про якість кінопродукції, під якою ставить свій підпис Бессон, байдуже, йдеться про його авторські картини чи стрічки, створені на його студії і за його продюсуванням. На сьогодні таких фільмів нараховується сотні, і вони відображають увесь спектр комерційної та авторської кінопродукції.
У доробку ж Бессона-режисера сімнадцять картин різного метражу. Його першою повнометражною стрічкою стала «Остання битва» – постапокаліптична історія, у центрі якої боротьба за виживання та за можливість продовження роду. Власне, вже у першому авторському фільмі Бессон творить своєрідний метасюжет своїх подальших кіноісторій. Усі вони, так чи так, проте обертатимуться навколо чоловічого суперництва за жінку, усі вони будуть сповнені важких випробовувань та мандрівок крізь лабіринти і глибини назустріч долі.
Власне, лабіринт і глибина – два найважливіші образи, що пронизують усі його картини. Яскравий приклад – друга повнометражна стрічка Бессона «Підземка», яка, зрештою, і прославила режисера. Фабула картини доволі проста – панкуватого вигляду молодий чоловік на ім’я Фред краде важливі документи і, втікаючи від переслідування, потрапляє в паризьке метро. У цьому лабіринті, під землею, він знаходить інше, цікавіше життя, що є паралельним існуванню нагорі. Бессону вдається створити цілком комфортний, переконливий, насичений підземний світ, у якому більше душевности, людяности і творчости, ніж у світі земному.
Прийнято вважати, що кінофільми Бессона виростають із його біографії. А її канонічна версія виглядає доволі просто і вкрай лапідарно. Майбутній кінематографіст виростав подалі від сучасної цивілізації, серед дикої природи. Телевізора уперше побачив у чотирнадцять-п'ятнадцять, а дехто навіть стверджує, що у вісімнадцять років. Відтак, виріс дикою дитиною, яка з недовірою ставилась до соціуму... Що ж, усі його головні герої такі самі. Наприклад, юна наркоманка Нікіта, яка під кайфом убиває офіцера поліції та згодом опиняється втягненою в державну програму підготовки спеціальних аґентів-убивць. Звісно, вся ця історія – доволі ексцентрична та малоймовірна вигадка, проте вона сповнена своєрідної довірливої інтонації, що робить подорож Нікіти на той бік державних таємниць захопливого пригодою, не менш цікавою, ніж спуск в океанські глибини чи в тунелі метрополітену.
«Нікіта» стала тріумфом Люка Бессона у світовому масштабі. Фільм отримав комерційний успіх, а образ Нікіти зажив своїм, окремим життям. У середині дев’яностих у Нью-Йорку Бессон фільмує ще одну стрічку, яка остаточно перетворить його на кінематографічну леґенду. «Леон», у нашому прокаті – «Леон-кілер», стане його найзворушливішою, найпровокативнішою та «найкінематографічнішою» картиною, що в ній історія вкорінення, олюднення, цивілізування дикої дитини Леона обернеться на неймовірно ніжний і водночас кривавий сюжет, що він, ніби кумулятивний снаряд, пробиватиме найчерствіші глядацькі серця.
«Леона» можна сміливо вважати вершиною Бессона-кінематографіста, який зумів у цьому фільмі не просто зберегти баланс між багатьма жанрами, не тільки пройти по лезу ножа вкрай дражливої теми стосунків дорослого чоловіка та неповнолітньої дівчинки, але й виткати чуттєву, фізично відчутну атмосферу людського життя, яке раптом опиняється поза суспільними умовностями, відтак стає неймовірно відкритим і вразливим. І його Леон – аутсайдер з аутсайдерів – перетворюється раптом на трагічну фігуру, на мало не сучасного святого, який, відбираючи чужі життя, зрештою, не закриває собі дороги до спасіння. Віртуозна кінематографічна форма «Леона» разом із вдало розробленою темою особистого переродження та дорослішання зробили цю картину Бессона взірцевою для подальшого наслідування та сінефільської втіхи.
Від кінця дев’яностих Бессон фільмує стрічки, які насамперед запам’ятовуються яскравим візуальним стилем, бароковою надмірністю образів та пишнотою костюмів. Його картини «П’ятий елемент» і «Жанна Д’Арк» кружляють навколо фірмових бессонівських тем, а це – особиста відповідальність за життя інших, протиставлення індивідуальности і соціуму, мандрівка у природні глибини та глибини власної душі. Проте за цим «дизайнерським» кінематографічним стилем втрачається психологічна достовірність героїв, які самі стають частиною дизайну. І Бессон усе частіше вдається до відверто казкових сюжетів, за допомоги яких звертається до своїх дитячих переживань, отриманих колись на лоні природи.
Тому правдивим шоком для шанувальників режисера стала стрічка 2005 року «Янгол А» – чорно-біла історія по стосунки земного чоловіка-невдахи та янгола з неба, що посланий, аби порятувати цього чоловіка. Сюжет цього фільму водночас закономірний та несподіваний для Бессона. Закономірний він власне тому, що режисер завше оповідав історії про слабкого чоловіка та сильну жінку, яка здатна порятувати невдатливця якщо не для земного, то для небесного існування. А несподіваним цей сюжет постає через свою прямолінійність, лобовий підхід до теми. Сценарист і режисер Бессон не шукає якихось обхідних шляхів, не творить притчі, не наповнює свою картину складними образами та метафорами. Немає тут і жодного релігійного пафосу.
Інтонація фільму підкреслено земна, навіть побутова. Так, янгол розмовляє з людьми зрозумілою для них мовою, і явлений їм в образі максимально для них упізнаваному і навіть бажаному. Новаторство цієї стрічки не тільки у підкреслено аскетичній кінематографічній формі, але й у відсутності сюжетного і тематичного узагальнення. Бессон зняв кінофільм про персонального янгола, якого не слід відпускати на небо. Картина стала по-своєму логічним завершенням блукань усіх героїв Бессона. Минувши лабіринти, вони долають свою власну темряву і бачать світло у кінці тунелю, яке виявляється по-французьки виразним і так само легковажно-піднесеним – вони бачать просто земну жінку, з якою чоловік знаходить свій земний рай та земне пекло.
В АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» 20 листопада о 00:55 демонструватиметься «Блакитна безодня» – знаковий для Бессона фільм. Знаковий насамперед біографічно, бо, як уже було сказано, відображає зацікавлення самого кінорежисера. Власне, у картині ми бачимо ніби проекцію, сценарій імовірного життя самого Люка Бессона, яке цілком могло скластися, якби, за відомою леґендою, майбутній режисер свого часу не потрапив до автокатастрофи. І в цій проекції передусім звертає на себе увагу чіткий та очікуваний водорозділ, що Бессон його робить між соціальним життям та індивідуальним існуванням своїх героїв у водній стихії.
«Блакитна безодня» знакова й для Бессона-художника, бо фільм виявив усю силу його таланту, уміння фільмувати не просто естетично виразно, але й бачити в довколишніх, у людському світі, сказати б, розмаїття видів, яке не поступається природному розмаїттю. Герої Бессона, не має значення – дельфіни чи працівники офісів, в об’єктиві його камери однаково виглядають істотами з океанських глибин, неповторними зовні та непередбачуваними своєю поведінкою. Врешті-решт, «Блакитна безодня» стала однією з найвидатніших картин в історії кіна про втечу людини від мороку стереотипів, передбачуваности й рутини звичайного життя, яке давно вже втратило онтологічну глибину. У фільмі Бессона вона повертається до людини.
