Синопсис сценарію ігрового повнометражного фільму

В одному із селищ під Черніговом відбувається жахлива подія: вовк вночі вдирається до хати місцевого селянина і загризає усю родину. Інформація про це надходить до міліції, звідки інформатор, працівник прес-служби Павло Бойко, передає її місцевому журналісту Владиславу Кміті, що веде кримінальну сторінку у газеті «Деснянська панорама». Журналіст негайно виїжджає на місце пригоди і, попри перешкоди з боку міліціянтів, робить вражаючі фотографії та записує інтерв’ю з людиною, яка першою знайшла понівечені трупи. Свій матеріал Кміта друкує у газеті, що викликає значний ажіотаж серед читачів з одного боку і невдоволення серед керівництва обласного УМВС – з іншого.

Владислав Кміта зустрічається з дівчиною Олесею Кравченко, запрошує її до кафе чи ресторанів, часто виводить на природу, щоби постріляти по бляшанках з його травматичного пістолета. Паралельно Кміта допомагає знайомому слюсарю поновитися на роботі, звідки того звільнили через конфлікт з керівництвом, та відновити пам’ятник знаменитому партизанові, Герою Радянського Союзу, який знаходиться у занедбаному стані через байдужість місцевої влади.

За кілька днів в інших селищах поблизу Чернігова починають відбуватися подібні інциденти нападу вовків на людей, що породжує серед місцевого населення паніку. Місцева та обласна влада невдоволені тим, що ЗМІ розповідають про це, фактично сприяючи поширенню панічних настроїв. Міліція намагається відсторонитися від справи, вважаючи, що пошуком та знищенням тварин-вбивців мають займатися мисливці та єгері. Але ті ніяк не можуть вийти на слід хижаків.

Кміта відслідковує події, спілкується з жителями сіл, де відбуваються вбивства, бере інтерв’ю у керівників мисливських угідь, але окрім того, що напади – це ознака збільшення популяції вовків в області, нічого нового чи сенсаційного дізнатися не вдається. Врешті-решт, головний редактор газети «Деснянська панорама», Орест Петрович Шумейко вирішує закрити цю тему і більше не лякати читачів вовками. Натомість пропонує Владиславу Кміті зробити матеріал про збройне пограбування фермера, що може зацікавити читачів газети. Журналіст виїжджає на місце злочину, робить про це репортаж, але у вільний від основної роботи час продовжує досліджувати дивні події, пов’язані з вовками-людоїдами. Під час розмови зі знайомим лікарем, котрий має доступ до закритої інформації, Кміта дізнається, що рани на тілах загиблих людей свідчать про те, що їх убивця – то надзвичайно великий і сильний вовк, справжній чорнобильський мутант. Справу ж свідомо закрили через те, що слідчі не можуть її розплутати. Кміта намагається відновити офіційне розслідування справи щодо численних випадків загибелі людей. Він спілкується з представниками природоохоронних та екологічних управлінь, з провідними тваринознавцями та працівниками моргу, врешті-решт готує великий сенсаційний матеріал для газети. Проте головний редактор відмовляється ставити матеріал в номер, аргументуючи це тим, що ця тема вже нікому не цікава, оскільки вовків за злочини не судять, їх просто відстрілюють.

Тим часом мисливці та єгері намагаються вислідити хижу тварину, що полює на людей. Вони прочісують місцевість, залучать до пошуків собак, але ті, знайшовши слід, відмовляються по ньому йти. Нарешті один із єгерів у лісовому урочищі випадково знаходить стару занедбану хату, в якій може переховуватися хижак. Єгері оточують місцевість, але замість вовка-людожера вони раптом натрапляють на сховок злочинного угрупування, що переховуються тут після здійснення кількох убивств. Внаслідок перестрілки бандити вбивають усіх єгерів. Тепер до справи знову підключається міліція, яка разом із загоном «Беркут» починає вести паралельне розслідування та пошуки. Кміта через свого інформатора дізнається про цей випадок і намагається розповісти про нього у газеті, проте головний реактор відмовляється друкувати матеріал, аби не сіяти зайвої паніки серед населення.

Одного разу Кміту інкогніто повідомляють, що підозрюваних у вбивстві єгерів бандитів нібито бачили на чийсь занедбаній дачі у найближчому селі. Журналіст передає цю інформацію до УМВС і разом з групою захоплення виїжджає на місце події, аби зробити гарячий репортаж з місця подій. Але захопити банду не вдається: вдершись до будинку, міліціянти знаходять тут лише понівечені тіла злочинців зі страшними слідами зубів та кігтів. Кміті забороняють це знімати, але йому вдається зробити підпільно кілька кадрів і, коли це помічають міліціянти, щасливо втекти з місця події.

Проте прокуратура забороняє друкувати матеріал про цей випадок, а файли з усіма фотографіями дивним чином зникають із приміщення редакції. Тоді Кміта продає свій матеріал місцевій незалежній газеті, але прокуратура також забороняє його оприлюднювати і вилучає усі файли та документи. На самого журналіста починають чинити шалений тиск, вимагаючи віддати оригінали матеріалів та фото, і погрожуючи переслідуванням за перешкоджання слідству і розповсюдження інформації, що може зашкодити розслідуванню. Врешті-решт Кміта не витримує пресингу і віддає усі оригінали матеріалів працівникам прокуратури, а сам бере відпустку за власний рахунок.

Журналіст вирішує поїхати на відпочинок до санаторію, куди йому, як компенсацію від УМВС, дають безкоштовну путівку. Проте дорогою Кміта помічає, що у потязі за ним слідкують, тож, заінтригований і незадоволений цим, вирішує повернутися і продовжити пошуки. На одній із зупинок він тікає із потяга і тихенько повертається назад, оселяється в одному із сіл, у свого старого знайомого. Причину приїзду журналіст пояснює бажанням відпочити і зібрати краєзнавчі матеріали – легенди, казки, перекази тощо для написання книги.

Друг Кміти пропонує йому поспілкуватися з одним місцевим старожилом – дідом Герасимом, котрий знає чимало легенд та давніх історій. Журналіст вирушає до діда і записує кілька його спогадів, проте внаслідок розмови робить висновок, що старому насправді значно більше років, ніж вважають місцеві. Бо ж той дуже добре знає історію області і пам’ятає відомих історичних осіб, які померли дуже давно. Відтак старий неабияк зацікавлює журналіста і Кміта починає тихенько розшукувати про нього інформацію: дістає довідки від колег-журналістів, випитує краєзнавців та інших старожилів. Паралельно, проводячи розшуки інформації про напади вовків на людей, Кміта телефонує Олесі і просить її пошукати в обласному архіві інформацію про подібні випадки у минулому, якщо такі траплялися на Чернігівщині. Гортаючи підшивки старих газет, Олеся з’ясовує, що ще до революції в одному із селищ губернії теж траплялися випадки нападу вовка на людей. А до того подібне відбувалося в іншому селі. Кміта аналізує отриману інформацію і раптом згадує, що у цих селах у той самий час жив старий, з яким він спілкувався. Журналіст переконує товариша, у будинку якого живе, поїхати до міста і повідомити про дивного діда міліцію, адже місцевий дільничий – то онук старого, тож не заслуговує на довіру. Товариш погоджується, їде до міста, проте дістатися туди не встигає – він зникає безвісти, а його машину знаходять десь на узліссі.

Між тим, в області збільшується кількість випадків нападів вовків на людей, зокрема в тому районі, де переховується журналіст. І тепер вже газети пишуть про це відкрито, але всіляко наголошують, що це справа звичайних сіроманців, яких голод та холодна зима примусили полишити свої звички. Дізнавшись про це, Кміта телефонує на роботу і дорікає головному редактору, що у свій час його матеріал заборонили, а тепер про це пишуть усі видання. У відповідь шеф повідомляє, що журналісти пишуть так, як воно є, а не так, як їм увижається. До того ж посаду Кміти взагалі скорочено, отже він може ставати на біржу і писати що завгодно і де завгодно. Кміта телефонує Бойку, аби розібратися, що насправді відбувається у місті, і з’ясовує, що той загинув: тіло міліціянта, з розбитою головою та прокушеною собачими іклами гомілкою, знайшли вранці у якомусь провулку. Тепер журналіст усвідомлює, що тут замішана якась містика, і усі ці події навколо його відбуваються не просто так.

Кміта наважується повернутися до Чернігова, аби вирішити питання з роботою, розшукати зниклого товариша, попередити міліцію про вкрай підозрілого діда та спробувати оприлюднити у ЗМІ власну точку зору на події. Але усе марно: у редакціях газет відмовляються друкувати матеріал журналіста; у міліції сміються над його версією про причетність якогось діда до смерті багатьох людей, а на роботі йому віддають його трудову книжку. До того ж Кміта раптом дізнається, що його зрадила і кинула дівчина, тож він залишився сам на сам з усіма своїми проблемами.

Журналіст вирішує повернутися назад, до села, і спробувати з’ясувати з дідом стосунки. Він хоче безпосередньо від старого дізнатися правду, чи не є він тим самим вовкулаком, який вбиває людей, і чи зможе старий пояснить збіги – співпадіння часу його перебування у різних селах з фактами загибелі людей від іклів тварини саме у тій місцевості. Розуміючи, що зустріч загрожує його життю, Кміта за допомоги знайомого слюсаря переробляє свій травматичний пістолет на бойовий і виготовляє спеціальні срібні кулі, якими і заряджає зброю.

Проте приїхавши до села, Кміта раптом дізнається, що старий кудись виїхав – чи то діти забрали його до себе, чи може поїхав до будинку престарілих. Водночас припиняються і напади вовків на людей у тій місцевості. Кміта починає пошуки чоловіка і зненацька стикається з ним сам на сам на вузькій лісовій стежці. Саме тут і відбувається їхня остання зустріч.