Синопсис сценарію науково-просвітницького мультимедійного телефільму під відкритими небесами на батьківщині Тараса Шевченка

 60 хв. (2 х 30хв.)

Події фільму відбуваються всередині живописного полотна Тараса Шевченка з одноіменною назвою та інших картин і малюнків художника. Стоп-кадр картини оживає перед нами у тій точці, де художник поклав останній мазок. Катерина - застигла у ступорі  обманутого кохання, Москаль покидає збезчещену дівчину і, гарцюючи на коні, наздоганяє свій полк, здійнявши хмару куряви. Коли ж завіса пилу спадає, ми опиняємося на території "задзеркалля" картини. "Собачка поганенький" ліг біля ніг господаря-Селянина, той, зітхнувши важко, знов береться до стругання ложки, шумить вітер у кроні Дуба. Сюрчать коники, неподалік, на Могилі. на цій святині предків,  скрипить Вітряк. Видно, як обертаються жорна і сиплеться борошно. Дівчина поволі приходить до тями і йде. Їй однаково, куди. Дорогою вона зустрічає кобзаря, що співає селянам думу, у якій легко впізнати слова з поеми Т. Шевченка "Катерина". І пред нами розгортається ретроспекція фрагментів життя українського села ХІХ ст. Кобзар виступає коментатором і тлумачем усьго, що відбувається. Ми чуємо за кадром його голос.

Ось Катря маленька, в косичку їй вплітають червону стрічечку, ось вона в неділю у церкві ставить свічечку, а от біля церкви слухає кобзаря про "славні діла запорозькі" і мріє про свого лицаря. Ось вона уже доросліша допомагає мамі розмальовувати піч. А ось і перша зустріч її з офіцером .Когось він ій нагадує,  може отого лицаря, про якого співалося в думі? Кобзар  розповідає нам про військові постої і  якої кривди завдавіали вони селянам. Але почуття між молодими людьми нівелюють усе. "Покохала Катерина, як знало серденько..." Зійшло сонце, чути звуки трудового дня, сонна і щаслива дівчина стоїть з повними відрами, розхлюпавши воду, і розглядає колечко. Заручився! За селом видно, як москалі вкопують верствового Стовпа - це вже інша Катерина, та, що зруйнувавши Січ, наказала переміряти Україну і пришпилити свободу її оцими стовпами,- оповідає кобзар. А ось інший офіцер, відставивши убік недопиту карафу горілки  - п'яний намагається обійняти молодицю, а чоловіка, що хотів її захистити, б'є навідліг і той сторчголов падає під лаву на очах у переляканих дітей. В іншій хаті військові лізуть за Божницю і витягають калитку з грішми. Оборонити нікому. Мелють жорна. Увечері дівчина знов приходить в садок до свого коханого. Тільки-но вони обійнялися, як раптом здригаються від раптової пальби постояльців,- Ура! У-р-а-ааа! -Не бойся. Гуляют наши. Котрогось  ранку Катря прокинулась і аж сіла у ліжку, схопившись за живота,- що воно? А її милий голиться уламком щаблі, оголений до пояса. Молодий, красивий, сильний. Біжить дівка через перелази, мигтять голі литки. Пішов до хати, бере тютюн і люльку в похідному ранці, з якого випадає хустинка, а з неї кілька олов'яних колечок. Ледве встигає заховати їх, як убігає до нього Катерина. Кладе його руку собі на живіт,- син у тебе буде."Прийшли вісті недобрії. в поход затрубили..."- А як же я? І милий дає їй на турботи материнства целковий. Будній день, збирають урожай, іде возовиця. Високий віз зі снопами обламав гілку Дуба- "мов одірвалось од гіллі"- так і Катерина відірвалась від свого родового дерева,-чуємо голос кобзаря.-А загублені колоски, як те зерно у притчі Ісусовій, -яке  впало у терня, яке біля дороги...  І прибігла наша дівчина (при надії !) прощатися з милим. Ну, недоречно все це і так невчасно. Йому незручно, навіть солдати сміються. А вона,-заручена. У буднійй день  вбралась, як у свято. Так вбираються тільки бідні.  багата зодягнулася б інакше. І все ж таки - це свято, свято прощання,- останні погляди, останні торкання. -Ну, досить вже, прощай ! Москаль скочив на коня, загавкав собачка.вояки затягнули пісню. А що ж селянин? Він, як і усе село засуджує. Засуджує, а захистити не може. Він знеособлений і деморалізований, як і уся Украіна. А де ж лицарі-захисники? А он де - у могилах. "..На всій Україні високі могили. Дивися, дитино,усі ті могили- усі отакі. Начинені нашим благородним трупом. Начинені туго. Отам воля спить!" Але всьому є межа і прийде час, коли прокинеться цей нащадок козака Мамая, і усвідомить, хто і що є причиною його неволі, "а щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою..." Вечоріє, спорожніло тло картини, бреде сполотніла Катерина,  горить, облитий недопитою  військовими оковитою, верствовий Стовп, мелють жорна, сиплеться борошно, обертаються планети в небесах...