Синопсис сценарію короткометражного ігрового фільму

Передісторія проста, для багатьох людей знайома і навіть близька. Після смерті діда головної героїні Жені лишилася «спадщина»: неприкаяна хата за кількасот кілометрів від Києва, яка, за великим рахунком, не потрібна тепер ані цій стовідсотковій мешканці міста, ані її батькам. Втім, лишити її отак – догнивати, теж неможливо. На щастя, на будиночок знайшлися покупці…

В останні роки у Жені ніяк не вистачало часу навідатися на хутір, вона і на похорон діда не змогла вибратися. І от тепер настав час їй туди поїхати, аби передати документи новим власникам будинку та, що суттєвіше, попрощатися з ним. Несподівано для Жені ця поїздка також загострює її власні життєві питання (приміром, чи її супутник є дійсно тією людиною, з якою б вона хотіла бути поряд у майбутньому, і яким це майбутнє буде взагалі…)

Можливо, почасти виною цьому – спогади. Безкінечні світлі спогади Жені тут всюдисущі: особливі стосунки діда з маленькою Женею так щільно співіснують з основною лінією сюжету, що видається, ніби вони є зовсім реальними. Але ні, ніхто, крім Жені, не бачить і не чує цих двох, з їхніми пристрастями довкола зламаного велосипеда, жартливими співами, ранішньою рибалкою тощо. Все це – лише для Жені і більше нікого, це її територія дитинства і ті спомини, від яких їй тут ніде дітися.

В кульмінації стається ще дещо. Блукаючи вже зранку дідовим осіннім двором, Женя наштовхується у траві на дивні яблука. На їхніх червоних боках видніються написи: «Рая», «Петро», «Льова», «Женюшка»… Ці імена, либонь, вкарбовані до яблучної шкіри, і Женю це бентежить. Втім, фокус простий: дідова сусідка тьотя Рая і нова власниця будинку пояснює Жені: «То твій дід іногда робив… ну, яблука зимні. Якщо на них на початку сезона, поки ще зелені, щось наліпити, це місце не покрасніє. Дід вирізав букви з газети, клеїв на яблука, а потім уже осєнью знімав і всім їх дарив на Новий год».

Отже, Женя все-таки приїхала за своїм яблуком. І поїхала назад до міста. Авжеж, дорослу Женю в її дорослій машині маленька Женя на покоцаному «Аїсті» вже ніяк не годна наздогнати. І все ж ця ніч, ця хата, ці зворушливі дідові яблука не минулися для нашої головної героїні так просто. Тож, можливо, її машина, від’їхавши вже достатньо далеко, має-таки зупинитися?

Ми не знаємо, чи вийде Женя з неї, чи ні. Ми не знаємо, чи піде Женя назустріч тій «чистій дівчинці», якою вона колись була, тобто собі-справжній назустріч. Але ми, принаймні, дамо їй такий шанс – зупинитися в цій точці, аби піти далі. В якому напрямку? Хай кожен із глядачів вирішить це сам.

• Сценарій ПОМИН