Синопсис сценарію ігорового повнометражного фільму

Cценарій на СМ читайте тут >>>

Майдан, революція Гідності 2013-2014 років, війна України, з Росією на Сході країни, все це пережили герої драми, Ігор і Наталя, чоловік і дружина, за плечима яких чималий життєвий досвід. Їх історія типова для багатьох патріотів. Але коли на події, пов'язані з революцією, подальшою війною накладається драма людська, - пережити її дано не кожному.

Майдан був не тільки в Києві. Напевно, в кожному місті України були свої Майдани. Ось і в Харкові, кожен зимовий вечір біля пам'ятника Тарасу Шевченку, під постійним пресингом, провокаціями, побиттям учасників мітингу, збиралися небайдужі харків'яни і серед них наші герої, їхні друзі.

Свідками яких тільки знакових для міста і країни подій їм не довелося бути, в яких тільки мітингах, демонстраціях, пікетах вони не брали участь. Скинутий з постаменту пам'ятник Леніну. Хто міг собі уявити, що доживе до цього дня? Спочатку проросійськими силами захоплена, а потім звільнена головна адміністративна будівля міста. Багато людей спостерігали, коли наш державний український прапор скидають з даху, а замість нього встановлюють російський триколор. Коли по вулицях рідного міста марширує озвірілий натовп, що несе полотнище російського прапора, закликаючи президента Росії ввести війська.

Харків відстояли, але війна на цьому не закінчилася, і як багато патріотів, Ігор вирушає на передову.

Спочатку, так звана учебка і, в уявлені, спогади юності, часом смішні, про радянську армію її безглуздя, що дійшли до наших днів. Знайомство, яке переросло в дружбу з офіцерами, Михайлом, командиром роти Олексієм і Миколою, зовсім молодим офіцером з позивним БудьЛаска.

Потім фронт, передова, а «на війні, як на війні». Це біль, смерті, непоправні втрати, часом кричущі. Навіть самогубство.

Наталя з найближчою подругою Ганною займаються волонтерською діяльністю. Як професійні акторки, в складі концертної бригади часто бувають на передовій. Наталя смертельно хвора, і до того ж, вона зазнає ще й удар долі. На фотографії, яку їй надіслав Ігор, в його другові Михайло, Наталя впізнає свою скороминущу любов 25-річної давнини. Але, можливо, такою швидкою, або, як кажуть, випадкової, любов була для Наталії, але не для Михайла. Бійка між друзями відбувається у полі, на відкритому, що прострілюється супротивником, просторі. Танк і бронемашини кружляють навколо забіяк, щоб їх захистити , але, на жаль, цього недостатньо. Снайпер однією кулею важко ранить обох офіцерів.

Після операції в шпиталі, поранених офіцерів провідують Наталя зі своєю подругою і дочкою. В результаті не простої розмови з'ясовується, що біологічним батьком Ірини є Михайло.

Ігор важко переносить цю звістку. Після швидкої смерті Наталії, на кладовищі після встановлення пам'ятника, Ігор болгаркою зрізає на ньому своє ім'я. Багатьом, хто не розумів, що коється в його душі, така поведінка здається божевіллям, але це не так.

Хіба може, що-небудь, після всього пережитого приміряти Ігоря і Михайла?

Виявляється, може. Це загибель Миколи.

Двоє друзів і їх дочка везуть тіло молодого офіцера в його рідне село. При під'їзді до села, в супроводі машин поліції, по обидві сторони дороги - всі його мешканці на колінах. Але процесію зупиняє швидка допомога, що їде на зустріч. Вона везе породіллю, сестру Миколи. Швидка допомога змушена зупинитися. Почалися пологи. Лікар просить місцевих жителів про допомогу. Рух помічників по обидва боки вулиці набуває масового характеру - їх допомога явно надлишкова. Таке враження, що до швидкої допомоги з відрами, тазами і простирадлами біжить все село. З автобуса виходять Ігор, Михайло, їхня дочка Ірина. Їм нікуди поспішати. Вони встигнуть поховати БудьЛаска.