Дух ефіру. Переселення_сценарій.docСценарій ігрового короткометражного фільму
Коментарі
Те, що я побачив у матеріалі, також і Ваша заслуга.
Адже обрати тему також неабияке мистецтво, для багатьох авторів навіть набагато складніше, чим написати власне сценарій, у Вас є до цього здібності, але, очевидно, бракує кіно-школи…
Ви нікуди не «вийшли», я пишу, що можна зробити на цьому матеріалі по максимуму, а не що є.
А до того, що є, можна ж по різному ставитися. Якщо сприймати, як вже завершений твір, то це один мультфільм, якщо ж брати на виріст, в розвитку, трохи інший…
Лопухи на дивані мене не цікавлять, хто ж їм винен, мене цікавить людина допитлива, сам процес зомбування, для якого роками вишукують таких «ляльок»…
Не згодний, що вони, «ляльки», просто «виразно читають», це та-ка магія! така філософія! такий «розвод»! Зрештою, це, можливо мимоволі, частина нас самих… Така «достоєвщина», такий грунт для мистецьких студій!
Щодо конкретики: потрібно, щоб негативна чи протестна інформація подавалася одним ведучим, а спростовувалась іншим, і щоб вони при цьому не мінялися ролями, як це є нині.
Бажаю творчих успіхів!
2Юрій Сорока: Нарешті! Задоволення глядача (читача) – радість дописувача
Якщо серйозно, тільки прочитав Ваш коментар я замислилась – а що ж таке я написала? Бо мала на увазі зовсім не те, що Ви побачили. Мій герой, моє послання – глядачеві. Це він, довірливий та недалекий, сприймає своє життя крізь призму дикторського тексту, це він проводить життя на дивані перед телевізором – і воно таки минає! А ляльки, чий хліб – виразно читати текст – то просто ляльки. Вирішувати, що з цим робити, має Глядач.
Проте Ваше сприйняття говорить, що десь я вийшла за межі задумки.
Про конкретику: я не зовсім зрозуміла, як можна розділити між дикторами справжні новини і зомбуючі. Бо за виключенням двох останніх всі новини офіційні – з сайту кабміну, реально існуючих ЗМІ і т.п.
Дуже близько, дуже гаряче! Отримав задоволення!
Це має бути повнометражним фільмом про українського диктора, і це заявка.
Тема суперова і належить до кола тем, які варто писати.
Я вважаю, що і в кіно існує ієрархія вартостей-тем, адже ресурси завжди обмежені. Бо заявляти про себе через екзотичний вибір далеких тем чи другорядних кандидатів є безпросвітною дурістю та національним інфантилізмом.
Але і теми тяжіють до єдиного рішення-втілення, наприклад, ця до серйозної анатомії брехні, певної жанрової корекції і дрейфу до спостережливості Антоніоні, словом, «Професія: диктор»…
Страшні люди, страшна доля…Тут однаково цікаві долі і чоловіків, і жінок…
Скільки гекатомб брехні протранслювали наші диктори і ведучі новин! Застосовуючи свою зовнішність, невинні, широко розплющені очі, муркочучий голос!
Яким бадьорим голосом Павличка промовлялися найжахливіші речі, провали в господарстві і «баланс» позицій, наприклад, що влада не вважає очевидне таким.
Є,наприклад, ведучі, які нам оголошували рішення ГКЧП, вони й досі працюють, і чудно тягнеться за ними шлейф цієї «ролі»…
Хотілося над цим усим подумати...
У сценарії працює тільки фон у телестудії, але є ж ще й тембри, інтонація, погляд, довірлива зовнішність.
Справжні новини і зомбуючі у цьому проекті варто розділити і закріпити за ведучими, він читає справжні, вона зомбує,( тут потрібно знайти рішення).
Мені видається небажаним, щоб мінялися поганими і позитивними інформаціями , чи обоє читали «мажор», це дезорієнтує глядача.
Зомбування варто урізноманітнити і унаочнити.
Тож це комічна заявка до дуже серйозного кіна.
Це може бути й анімацією
Зрозуміло, Юрію. Дякую
Написав Ганна Керпель, 06:45 23.09.2012