У порівнянні з першим і другим варіантами, відбулася, сказати б, капітальна лапідаризація)) сценарію, що вочевидь правильно. Бо, в кожнім разі, цей сюжет є виразно символічним та, відповідно, достатньо умовним. Тут і сама історія, й персонажі подаються як певні символи й певного символи. Тому бажано позбуватися в сюжеті якихось подробиць – вони все одно не додадуть якихось додаткових психологічних характеристик чи якостей. Тобто такий рух є зрозумілим і не може не вітатися.

Ясно, що Дан пише сценарій для того, щоб його зафільмувати в якості режисера, тому, напевне, він бачить більше, ніж написано словами, бачить більше за певну фабульну схему; загально кажучи, має бачити понад фабулою – сам сюжет у його питомому кінематографічному вимірі. (Хоча останній варіант посіяв нові сумніви в цьому сенсі, про що трохи нижче).

Мені з цією історією від початку важко, що я вже зауважував на першому сценарному варіанті й промовчав на другому, котрий був кроком до подальшої лапідаризації)), до вилущення головного, але на рівні ідеї лишався первісним. Лишається й зараз.

Сумніви мене не покинули. Сумніви того роду, що автор на свій фільм може отримати генерально не ту глядацьку реакцію, до якої прагнув. Бо ситуація сучасна і впізнавана, а герої є фішками в авторських руках, і він ними ходить всупереч логіці можливих прототипів (а чи типів) у реальному, некінематографічному житті.

Це таке собі авторське послання, це таке собі авторське бажання, фантазія, хотіння – про чиєсь прозріння… Без якоїсь надзвичайно влучної, точної інтонації оповіді, боюся, буде протилежний результат. В цьому сенсі цікаво дізнатися, на яку глядацьку реакцію Дан хотів би розраховувати – в емоційному сенсі та в інтелектуальному на яку?

Що сподобалося в третьому варіанті сценарію.
ПЕРШЕ: нарешті проявився герой, у нього з’явилася позиція, виразне ставлення до подій та героїні.
ДРУГЕ: фінальна сцена тепер виписана з відповідним заниженням, власне, аж до побутовості, що є значно цікавішим з кількох оглядів.
Третє: якісь дотепні речі, скажімо, як героїня середнім пальцем «веде» літачка на небі.
Але це, як на мене, не рятує, не витягує очевидну проблемність, яку Дан напевне сам усвідомлює.

Бо в цьому, нехай «літературному», сценарії з’явилася спроба в ремарках пояснити, що почуває-переживає героїня: «День. ОКСАНА стоїть на краю біля величезного обриву - дивиться вниз. Таке відчуття, що вона зараз покінчить із собою. Все її життя виявилось хибним. Все, у що вона вірила, - порушено. Те що вона стільки років плекала - то є манія. І вона сама не помітил,а як швидко маленькими кроками з гарної дівчини перетворилась в погану людину. У збоченку і в ненормальну. Замість того, щоб зістрибнути, Оксана повільно знімає з руки кулон-літачок і віддає його прірві».

Якщо це потрібно і важливо передати на екрані задля належного сприйняття фільму глядачами, то якими засобами?

Написав Володимир Войтенко, 14:59 07.12.2011