Повнометражний ігровий фільм режисера Володимира Тихого «Зелена кофта» (2013) за власним однойменним сценарієм.
- Сценарій «Зелена кофта» (варіант 1) та його обговорення на сайті Сценарна Майстерня
- Сценарій «Зелена кофта» (варіант 2) та його обговорення на сайті Сценарна Майстерн
Жанрові ознаки: драма, психологічний трилер.
Синопсис
Фільм розповідає про наші дні. Події трилера обертаються навколо зникнення маленького 7-річного хлопчика. Коли міліція закриває справу, так і не розкривши її, старша сестра хлопчика вирішує взяти справу в свої руки і знайти брата сама. У неї є підозри на рахунок того, хто вбивця, і кому вона хоче помститися. Вона хоче вловити і покарати винного досить жорстокими методами.
Це історія юної дівчини, що намагається добитися справедливості в сучасній Україні, це також історія про корупцію і байдужість українського суспільства – в передчутті Української Революції Гідності 2013-2014 років.
- Дата прем'єри стрічки у світі — 26 вересня 2013 року (Іспанія).
- Фільмування відбувалося у спальних районах Києва.
- 18 березня у кінотеатрі «Київ» фільм був показаний вперше і 20 березня вийшов в прокат у містах-мільйонниках України. Надалі прокат відбувався у декількох країнах ЄС.
- Фіільм демонструвався у програмі "Арґумент-Кіно" (телеканал "1+1") 1 листопада 2015 року.
Тривалість фільму: 100 хв
Виробництво: Arthouse Traffic
- Оператор: Сергій Стеценко
- Актори: Олександра Петько, Юрій Одинокий, Борис Гавриленко, Тарас Ткаченко, Леся Калинська, Ярослав Гаврилюк, Іван Баклан
ФЕСТИВАЛІ
«Зелена кофта» брала участь у конкурсній програмі 61-го Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні. Фрагменти картини були представлені у секції Work-in-Progress Варшавського МКФ, в рамках роботи Українського національного павільйону на Канському МКФ і на 4-му Одеському кінофестивалі та на Варшавському міжнародному кінофестивалі-2013
Документальна манера, в якій знято фільм — труський кадр, «природні» декорації забруднених спальних районів і непоказного пострадянського побуту, закадрова музика, яка звучить виключно в тих небагатьох епізодах, коли героїня одягає навушники, — підкреслює буденний характер трагедії та її драматичні наслідки. Навколишній простір героїв живе своїм життям і раз у раз вторгається в події, надаючи додаткові смислові значення.
Наприклад, епізод на шкільному занятті, коли учень ніяк не може згадати, яка ж країна є «великим північним сусідом» України і дає правильну відповідь, лише отримавши підказку, що над командою цієї держави недавно здобули перемогу українські футболісти, свідчить і про ситуацію з вітчизняною освітою, і про інтереси молоді, і про те, як швидко розриваються, забуваються зв'язку, що зовсім недавно здавалися непорушними, а також може викликати у аудиторії вибух реготу вельми злободенними асоціаціями.
Або літня дама, що зупиняється підслухати батьків Олі, і фоном для цієї сварки і цієї безцеремонної цікавості служить фасад типового Будинку піонерів, зображення радісно хлопчика, нагадує і про зниклу дитину, і про його сестру, що поступово втрачає зв'язок з близькими, якій більше немає до кого бігти назустріч. А старий на автобусній зупинці, де Оля з подругою чекають свою маршрутку, цікавиться у водія: «пільговики є?» — І понуро відходить, перетворившись з випадкового перехожого, ненароком знятого оператором, в виразний образ соціальної незахищеності і пануючого в суспільстві відчуження.
Події на екрані, для деяких, настільки впізнаються, є настільки переконливими, що часом деяким здається, що вони підглядають за живими людьми, і, коли один з епізодичних персонажів звертається до Олі із загрозливою реплікою «Ну чого витріщаєшся, давай вали!», деякі відчувли, ніби це їх застали зненацька. Деякі бачать у стрічці сліди граничного реалізму та детективу. Тихий, за враженнями деяких, немов висміює строгість причинно-наслідкових зв'язків класичного детектива, його закони, що гарантують відновлення порушеної гармонії і порядку всупереч тому, що людина і світ — непізнавані.
Висунуті слідством здогадки або не підтверджуються, або залишаються без всякої відповіді, як, наприклад, згадана епізодичним персонажем версія, що якийсь маніяк вбиває дітей, одягнених в зелене. Питання про те, що трапилося з хлопчиком, де знаходиться він або його тіло відходять на другий план, основним сюжетом виявляється не пошук викраденого і злочинця, а одержимість цим пошуком.
Зелена кофта, як гадають деякі, в яку був одягнутий хлопчик, обертається не ниточкою у розслідуванні, не речовим доказом, а неясним символом жаху, того що підстерігає десь поблизу, серед буденної рутини, безодні, в яку може зірватися життя кожного.
У гаражів, на місці зникнення хлопчика, в асфальті, що приховує насип під каналізаційним люком, зяє отвір, який все частіше опиняється в кадрі. І героїня, і глядач (на думку деяких) не можуть позбутися відчуття, що ця діра, в одному з епізодів осяяна зсередини немов полум'ям Пекла, і таїть страшну розгадку. У міру перегляду, для багатьох, все гостріше, все болісніше відчувається зв'язок з тим, що відбувається із подіями, про які Тихий знімав короткометражки разом з товаришами по проекту BABYLON'13, все зміцнюється підозра, що «Зелена кофта» не спростовує початкову розумність світопорядку, а свідчить про викривлення, порушеннях його законів у звичних для нас соціально-побутових координатах.
За словами деяких, фільм показує всю ступінь агресії, абсурдності і роз'єднаності, що панують в українському суспільстві, і потрібно опинитися вибитим з колії повсякденності, пережити трагедію, подібну до тої, що обрушилася на Олю та її сім'ю, адже в нашому суспільстві жертва виявляється наодинці зі своїм горем, а із боку інституцій, покликаних надавати їй підтримку, доречніше очікувати не допомоги і захисту, а нових утисків, щоб зрозуміти це. Ключовим у цьому зв'язку представляється дял багатьох діалог, з якого зрозуміло, що, навіть якщо «молодий следак» і доб'ється успіху в пошуку злочинця, всі його зусилля можна звести нанівець, заплативши відповідну суму відповідним людям — усеосяжна корупція.
Але якщо батьки Олі демонструють легкодуху покірність, героїня втілює здатність до опору, стихійний бунт громадянина, озлобленого особистою драмою і навколишньою несправедливістю — при цьому немає ніякої гарантії, що такий громадянин, безневинна жертва насильства та сваволі, буде відстоювати дійсно праве діло, а не реалізовувати патологічні нахили, пробуджені нещастям, не стане мстити за образи таким же беззахисним і ні в чому не винним людям, яким був він сам.
На думку деяких, своїм фільмом, в якому найжорсткіший реалізм виявляється метафорою, Тихий не тільки показав існування в країні, де державні структури два десятиліття були фікцією, що прикривала корупційні схеми, а й передбачив протест доведених до відчаю співвітчизників, які вирішили взяти своє майбутнє у власні руки. Це майбутнє, в якому українці, завдяки страшним жертвам, отримали від Небес новий шанс зробити нашу реальність більш справедливою, більш раціональною і менш кіногенічною, слід за фінальними титрами.