Вночі з 17 на 18 травня о 01:30 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: картина видатного українського кінорежисера Романа Балаяна «Відлюдько» (1977) та розмова у студії з Романом Балаяном про фільм і роботу над ним.
Кінострічка видатного українського режисера Романа Балаяна «Відлюдько» створено за мотивами оповідання класика російської літератури ХІХ століття Івана Турґєнєва. Ориґінальна назва російською – «Бирюк».
Герой фільму є лісником. Він і живе у лісі відлюдьком, разом зі своїми малолітніми дітьми. У Бірюка тотальний конфлікт з людським світом, але гармонія з дикою природою.
Роман Балаян – український режисер вірменського походження. Він родом з Нагірного Карабаху. У юності виходив на сцену як актор, згодом навчався театральній режисурі в Єревані. Але зрештою отримав кінорежисерський диплом у Києві.
Роман Балаян із Сергієм Параджановим
Дипломна робота для режисера – це фільм. І таким фільмом для Романа Балаяна стала короткометражна стрічка «Злодій», створена за новелою класика української літератури Марка Черемшини «Злодія зловили», що була опублікована далекого 1901 року.
Гуцульський сюжет новели й фільму був суголосний топографічній та фольклорній складовій ключових фільмів того феномену, який ми називаємо Українське поетичне кіно, і якому початки заклав одноплемінник Романа Балаяна Сергій Параджанов, конгеніально екранізувавши повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків».
Але надалі естетично й стилістично творчість Балаяна розвивалася осібно. Він мав ідею створення фільму про молодого Тараса Шевченка, але дозволу від компартійного кінокерівництва не отримав – мовляв, вірменин за кров’ю не годен знімати про українського генія… Звичайна радянська національна кіносеґреґація.
Зрештою, на початках 1970-х в Україні запанувала ідеологічна й політична реакція. Поетичне кіно фактично заборонили. А молодше покоління українських кінематографістів, що не бажало фільмувати сервільні компартійні сюжети, отримало дозвіл екранізувати російську літературну класику.
Так у творчій біографії Романа Балаяна і з’явилася низка кінематографічно витончених, мистецьки й психологічно нюансованих екранізацій оповідань російських письменників. Це «Каштанка» та згодом «Поцілунок» за Антоном Чеховим, а також «Відлюдько» за Турґєнєвим.
І вже після «Відлюдька», аж через п’ять років, Балаян зафільмував найзнаменитішу свою картину «Польоти уві сні та наяву», яка нарешті вела про сучасність, про «зайву людину», про такого собі «небудівника комунізму», який викликав у глядача симпатію, що, певне, позначало фактичний крах офіційної ідеології.
«Польоти уві сні та наяву» стали громадянським висловлюванням режисера у формах правдивого кіномистецтва. Останні ж десятиліття Роман Балаян неухильно займає активну українську громадянську позицію, прямо і рішуче висловлюючись із приводу найдражливіших суспільних проблем.
Його міркування про політичні події останнього часу такі ж безкомпромісні: «Кремль збожеволів, поставивши проти себе не тільки Україну, а й увесь світ. Я завжди любив усе російське – і російську літературу, й російських людей, і російську мову, але з моменту вступу кованого черевика на кримську землю я зрозумів, що таке Кремль. Зрештою, я ніколи не любив російського уряду».
Роман Балаян на фільмуванні "Відлюдька"
Повертаючись до «Відлюдька», слід зауважити, що Балаян його знімав у творчій компанії однодумців, які цією та іншими своїми роботами вписали славні сторінки в історію українського кінематографа. Сценарій писано разом з Іваном Миколайчуком. Головну роль виконав могутній Михайло Голубович. Зафільмував стрічку як оператор Вілен Калюта.
Власне, про історію фільмування «Відлюдька», про творчу атмосферу, загалом про кінематограф – у розмові з Романом Балаяном, який завітав до студії «Арґументу-Кіно».
«Відлюдько» вийшов на екрани майже сорок років тому. Але за цей час він аж ніяк не перетворився на, сказати б, архівну стрічку. Окрім усіх його безумовних мистецьких чеснот, – це тихе, але переконливе висловлювання на користь людського рівноправного й поважливого діалогу з природою.