Вночі з 15 на 16 лютого о 01:05 на телеканалі «1+1» у програмі «Арґумент-Кіно» – найзнаменитіший у світі неігровий фільми – «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова.
Українські кіносезони в «Арґументі-Кіно» продовжуються видатними документальними фільмами, що не просто увійшли до історії кінематографа, а справили помітний вплив на світову документалістику. Особливо ж це стосується вікопомної стрічки Дзиґи Вертова «Людина з кіноапаратом», яка й демонструватиметься 15 лютого.
«Людина з кіноапаратом» є взагалі одним із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду й, певне, найкультовішим документальним фільмом. Згідно з естетичними настановами Вертова, він знімався без сценарію, без пояснювальних титрів, без декорацій і тому подібного.
Попри те, що автор оперує винятково документальним матеріалом, у дослідників знайшлися правдиві підстави зарахувати цю картину до твору сюрреалістичного й розглядати поряд з іншим знаменитим кіноманіфестом сюрреалістів – фільмом «Андалузький пес» Луїса Бунюеля.
Як пояснював сам Дзиґа Вертов, заміряючись на фільмування, «Людина з кіноапаратом» – це правдива кіноріч, яка має бути написана не пером літератора чи сценариста, а безпосередньо кіноапаратом. Її замислено зорово, без участи словообразів, і вона могла би бути записана нотами, як пишуться музичні твори. На жаль, ми ще не знаємо нотних знаків для запису на папері такої «зорової музики».
Один із дослідників творчости Дзиґи Вертова Юрій Цив’ян зауважив, що «Людина з кіноапаратом» є своєрідним запрошенням робити фільми. У цій картині автором реалізовано багаторічні експерименти й теоретичні напрацювання у сфері операторського мистецтва й монтажу. В результаті, фільм постає як методологічний посібник з кінематографії для майбутніх поколінь режисерів.
На початку «Людини з кіноапаратом» показано кінозалу, що заповнюється публікою. Кіномеханік дістає коробку з плівкою, на якій українською написано «Людина з апаратом». Згодом бачимо кінооператора, що фільмує, потім монтажера. Таким чином утворюється петля: ми бачимо фільм про фільм, котрий створюється на наших очах.
Цікаво, що інший кінокласик, Сєрґєй Ейзенштейн, після виходу стрічки кваліфікував її не інакше як «кінохуліганство». Зате згодом цю «урбаністичну симфонію-калейдоскоп» назвали кінематографічним еквівалентом Джойсового «Уліса». Адже тут, завдяки візуальному римуванню, «кожен кадр вписано до тих чи тих асоціативних рядів».
«Людину з кіноапаратом» для Дзиґи Вертова знімав його рідний брат, Михаіл Кауфман. Вони разом наприкінці 1920-х перебралися з Росії, де вже прославилися як аванґардисти «Кіноки», до України, запрошені фільмувати новоствореним Всеукраїнським фотокіноуправлінням. Річ у тім, що Вертову в Москві не давали можливості втілити такий надзвичайний кіноексперимент.
Хоча певна робота вже була пророблена. Певне, звідтіля й увійшли до української картини Вертова московські кадри. Взагалі ж, стрічка зафіксувала строкате життя українських мегаполісів – Одеси, Харкова та Києва доби так званої нової економічної політики, непу.
«Людина з кіноапаратом» є надзвичайно живим фільмом, що не старіє, а діє і впливає ось вже протягом 85 років. Інтерес до нього, й не останньою чергою – практичний інтерес, не згасає. А в різноманітних фахових опитуваннях ця картина повсякчас займає найвищі рядки.
Так, минулого 2014 року цей унікальний, кінематографічно фантастичний фільм Дзиґи Вертова посів першу сходинку найавторитетнішого кінорейтингу, що його оприлюднив Британський кіноінститут, опитавши трьохсот критиків та режисерів з усього світу. «Людину з кіноапаратом» було названо найкращим документальним фільмом усіх часів.