Анна Купінська, «Українська правда. Життя»

Другі «Тачки», що стартували в українському та світовому прокаті 23 червня, є окремою історією, яка не має нічого спільного з сюжетом першої частини. Персонажі розмовляють або суржиком, або українською з виразним російським акцентом, як ото Микола Азаров…

Блискавка Макквін знову на старті
Другі "Тачки" є окремою історією, яка не має нічого спільного з сюжетом першої частини. Проте у другу перейшли майже усі нам знайомі персонажі, за винятком Дока Гадсона (Пол Нюмен, який озвучував цю роль, помер 2008, і автори фільму не стали шукати заміну).

Зрештою, більшість із цих героїв з'являється тільки вряди-годи, важливої ролі у картині вони не відіграють (за винятком фіналу). А на перший план нової історії виходить харизматичний Сирник, якому тут віддано найбільше часу та місця.

Фільм розпочинається як шпигунський трилер у дусі Джеймса Бонда. Стилізований під Aston Martin DB5, секретний британський аґент Фінн МакТорпеда приникає у таємниче сховище доктора Зло, аби провідати зловісні плани таємничої міжнародної організації. МакТорпеду атакують і йому вдається утекти.

Тим часом Блискавка Макквін на один день заїжджає у Радіаторний Рай, де йому невимовно раді. Макквін проводить час із Сирником і запрошує на вечерю Саллі. Незабаром він зголошується взяти участь у міжнародних перегонах, який проводить такий собі Макс Аксельрод – відомий підприємець та пропагандист нового екологічно чистого пального. Саме ним будуть заправлені тачки на перегонах.

Зрештою, обидві сюжетні лінії пересікаються, і наші герої опиняються у центрі міжнародної змови. Пригоди не припиняються до самих титрів.

"Тачки 2" на чотири хвилини коротші за першу частину, зате географія подій набагато ширша. Крім Радіаторного Раю, дія картини відбувається у Японії, Німеччині, Італії, Франції та Британії. Відповідно, автори картини не втратили нагоди максимально повно відтворити місцевий колорит та стилізувати його під автомобільний світ.

Фільм переповнений розмаїтими деталями, майстерно пророблений, тут є на що подивитися. Тим паче, у ЗD. Барокова пишність "Тачок 2" просто потребує повторного перегляду, так що довге життя картині забезпечене. Іще одна деталь: фільм демонструється у парі з корокометражкою "Відпочинок на Гаваях", у якій задіяні персонажі "Історії іграшок".

«Тачки» й ми
Перші "Тачки" 2006 року стали правдивою українською леґендою. Тут зійшлося кілька чинників. Насамперед сам фільм, у якому від самого початку було закладено безліч розмаїтих сенсів, які кожен вичитував на свій копил. Для дорослого українця повчальна історія про молодого та запального Блискавку Макквіна, який спочатку не визнавав дружби та був цілковито зорієнтовний на суперництво, проте згодом вигравав перегони завдяки своїм друзям, стала своєрідним нагадуванням про Помаранчеву революцію, ейфорія від якої на той момент ще не зовсім вивітрилася.

У картині Україна цілком вгадувалася у забутому всіма Радіаторному Раї, який мимоволі опинився далеко від магістрального шоссе та терпляче чекає на свого месію.

Крім того, у "Тачках" містилося усе, за що ми любимо голлівудські фільми: харизматичні та впізнавані герої, універсальний конфлікт, який зачіпає базові людські цінності, оптимістичний фінал та стрімка дія.

Зрештою, перед нами постала неймовірна комп'ютерна графіка, яка буквально засмоктувала глядача в екран. Тут було усе: гумор і достовірність, дух суперництва та неймовірна солідарність, іронія та зворушливі приклади дружби і відданості.

Проте найголовнішим аспектом "Тачок" для вітчизняного глядача став дубляж. Саме успіх української версії "Тачок" досьогодні використовується як вирішальний арґумент у суперечках навколо спроможності та навіть доцільності українського дубляжу.

Завдяки майстерності перекладача Олекси Негребецького, режисера Костянтина Лінартовича, акторів Остапа Ступки, Юрія Коваленка, Олександра Ігнатуши, Ольги Сумської та інших "Тачки" стали воїстину українським фільмом зі своїм своєрідним гумором, місцевим колоритом та неповторними інтонаціями.

Друга частина "Тачок" не просто нічим не поступається першій, вона ще феєєричніша з боку мистецтва адаптації та дубляжу. Перли на кшталт – "У "Запорожця" горбатого немає радіатора" – просто зобов'язані ввійти у розмовну мову українців.

Можливо, невідомий нам перекладач (бо Негребецького цього разу не запросили перекладати) трохи перестрався з київською топонімікою, бо тут присутні "дзвінок з Лівого берега, з Березняків" та "троєщинська барахолка", які можуть бути не особливо зрозумілими за межами столиці (тим паче, що у кожному регіоні є своя Троєщина та свої Брезняки), проте важливіше, що він зумів адаптувати сленґ змовників, серед яких, до речі, є "ЗАЗ-968", фарбований у кольори українського прапора. Усі ці персонажі розмовляють або суржиком, або українською з виразним російським акцентом, як ото Микола Азаров. Впізнаваність, як то кажуть, стовідсоткова.

До вже відомих акторів дубляжу додалися: Лесь Задніпровський, Руслана Писанка, Назар Задніпровський, Андрій Шевченко, Валерій Чигляєв та інші.

«Українська правда. Життя», 24.06.2011