Увечері 14 вересня о 23:00 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм американського режисера Теренса Маліка «Древо життя»/ The Tree of Life (2011, США).
Фільм знаменитого американського режисера Теренса Маліка «Древо життя» є філософського складу стрічкою, в якій головні ролі виконали першорядні голлівудські актори Шон Пен і Бред Піт, і вона святкувала «Золоту пальму» на Каннському фестивалі 2011 року.
Сюжет цієї надзвичайної епічної кінокартини будується навколо історії життя хлопчака, який одинадцятилітнім спостерігає довколишній світ із чистотою та безпосередністю дитини. Його батьки – досить різні люди, й кожен із них прагне донести до сина своє розуміння місця під сонцем. Із дорослішанням хлопцю доводиться зіткнутися з болем, стражданнями та смертю. Як і кожній людині. Як кожному з нас...
Теренс Малік задумав цей фільм давно – ще наприкінці 70-х основні ідеї «Древа життя» фігурували в його кінопроекті під загадковою назвою «Q». Пояснення такої затятости в реалізації задуму, вочевидь, полягає в тому, що «Древо життя» – нехай, можливо, й не найдовершеніша картина цього виняткового режисера, але напевне найособистіша. Навіть у дечому – біографічна. І – надзвичайна!
У цьому фільмі можна знайти масу літературних, релігійних, філософських та міфологічних підкладок. Його не випадково називають кінороманом виховання, порівнюючи зі знаменитою повістю американського ж письменника Джерома Дейвида Селинджера «Ловець у житі». А в кіноконтексті «Древо життя» близьке до так само особистого й біографічного «Дзеркала» Андрєя Тарковського.
Хоча Малік ставить собі завдання амбітніше навіть за Тарковського – він веде про свого героя в контексті всього Божого творення й на тлі самої генези світу. Він сміливо розмірковує на теми Буття, шукаючи для того – як може – адекватної кінематографічної форми, відповідної кіномови.
Власне, «Древо життя» можна сприймати як тріумф кінематографа. Хоча цей фільм, разом із тим, важко назвати фільмом у звичному розумінні цього слова. Маємо своєрідну кіносимфонію, а чи й кінооперу. В кожнім разі – високу кінематографічну поезію, яка живе та квітне за своїми особливими й достатньо примхливими законами.
«Древо життя» є всуціль пантеїстичним, де ми можемо згадати як правдивого Малікового попередника й нашого Довженка з його «Землею». Разом із тим, картину американського режисера за її суттю можна назвати твором релігійним, що веде про створення світу та його прийдешню загибель.
Подібний фільм найсміливішого епічного розмаху і творчої свободи може належати лишень митцеві унікальному, яких надзвичайно мало і яким небезпідставно дарують наймення генія. В кожнім разі, про особливості стилю й тематики творів Теренса Маліка йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
Безумовно, як і кожен видатний твір, «Древо життя» сприймається й посполитими глядачами, і професійними критиками неоднозначно – від найзахопливіших оцінок до закидів у тому, що режисер надто претензійний та пишномовний, що він розгортає не складну картину дитинства, а примітивно ідеалізує дитину, яка застрягла в тривіальній ситуації едипового комплексу.
В кожнім разі, у глядача програми є можливість скласти власне враження, зробити свої висновки про фільм, котрий, з одного боку, є складним за формою, а з іншого – дуже простим. Це як великий світ, що навколо нас – такий загадковий, але, насправді, влаштований просто, красиво і з радістю та невимовною тугою.
Кіно, що може стати інструментом пізнання світу. Для глядача відкритого і щирого...
**
ТЕРЕНС МАЛІК, КІНОФІЛОСОФ
Американський кінорежисер, сценарист та продюсер Теренс Малік може слугувати певною моделлю нетипового кінематографіста, який фільмує нетипове кіно, досягаючи на цьому шляху визначних мистецьких результатів та суспільного визнання. За походженням він з ассирійських християн, за освітою – філософ, закінчив з відзнакою Гарвардський університет. Певний час викладав філософію в Масачусетському технологічному інституті, практикував як журналіст, а згодом почав писати сценарії.
Вже перша картина Теренса Маліка «Пустки» виявилася доволі радикальним кіноекспериментом для свого часу. Взявши за основу реальну кримінальну історію, яка сталася в Америці 1950 років, Малік позбавляє її всього, що би вказувало на якісь актуальні суспільні процеси того часу. Він фільмує універсальний, мало не абстрактний сюжет про двох молодих людей, які чинять насильство з якихось своїх, невідомих стороннім мотивів.
Водночас режисер ставить цю історію у певний контекст, який радше пов’язаний з природою, ніж з людиною, котра бачиться не стільки органічною частиною універсуму, скільки її антитезою. Головний герой картини, молодий чоловік на ймення Кіт, працює сміттярем, згодом знайомиться з п’ятнадцятилітньою Голлі, а далі вбиває її батька, який був проти його стосунків із донькою. Оговтавшись після першого вбивства, молоді люди вирушають у мандрівку Сполученими Штатами.
Цей – на сьогодні вже класичний – сюжет про кримінальних коханців дає змогу режисерові розповісти власну історію про певні анонімні сили, які існують у цьому світі незалежно від людини. Він ставить своєрідний експеримент, поміщаючи своїх персонажів у природне середовище, де вони почуваються комфортно аж до часу, доки їм не доводиться стрічатися з іншими людьми. Власне, у цій картині Малік торкається феномену насилля, причини якого криються не стільки в природі самої людини, скільки у певних соціальних умовностях, котрі здатні спровокувати це насилля.
Наступний свій фільм, «Дні жнив», Малік випускає за кілька років – після ретельного дворічного монтажу. Дія картини відбувається 1916-го і подає історію любовного трикутника, який розгортається у доволі незвичних декораціях. Фільм починається зі злочину, який чинить молодий чоловік на ймення Біл, вбиваючи начальника на металургійному заводі. Згодом разом зі своєю дівчиною Еббі та молодшою сестрою Ліндою він рушає до Техасу, аби працювати на пшеничних полях. Незабаром Біл дізнається, що власник цих полів смертельно хворий, і жити йому лишилося зовсім недовго. Тож коли фермер зізнається Еббі, яку Біл видає за свою сестру, у коханні, чоловік не заперечує проти цього шлюбу, сподіваючись отримати добрий спадок у майбутньому. Однак час іде, а фермер не вмирає.
Як і в першому своєму фільмі, Малік і тут вкладає мелодраматичну ситуацію у ширший контекст, у якому знову діють природні та соціальні стихії. Питання життя і смерти тут виявляються питаннями одвічними, які важко переступити і яким важко дати лад і в людському, і у природному світі.
Також у цьому фільмі кристалізується стиль режисера – Малік і далі зніматиме про насилля, любовні трикутники, втрачену невинність та війни. Відтоді він фільмуватиме здебільшого на натурі, використовуючи ручну камеру та природне освітлення.
«Дні жнив» стали непростим випробуванням для майстра, який після цього фільму на цілих двадцять років полишає кінорежисуру на користь написання сценаріїв та приватного життя. У середині 90-х років він повертається на знімальний майданчик і 1998-го випускає свою нову стрічку під назвою «Тонка червона лінія», над якою працював тривалий час. Фільм розповідає про кілька епізодів Другої світової, зокрема, про битву біля гори Остін на Тихоокеанському театрі бойових дій. У цій битві американці відтісняли японську армію зі стратегічних висот ціною неймовірних жертв з обох боків.
Зберігаючи певну сюжетну лінію, картина скорше нагадує візуальну симфонію, аніж звичний класичний фільм про війну. У стрічці діють кілька героїв, кожен з яких намагається дати раду своїм переживанням та рефлексіям. Ідеться, власне, про спробу осягнути феномен війни, знайти їй пояснення, можливе виправдання, проте й альтернативу також. Врешті-решт, у фіналі один із героїв зазначає, що найважливіше у цій ситуації – не стільки збагнути війну, скільки знайти у цій війні своє місце.
Окрім закадрових монологів, картина містить потужну візуальну складову, куди входять і розкішні пейзажі, і сцени боїв, і драматичні епізоди людського спілкування. Загалом Малік зафільмував по-справжньому видатну стрічку, яка сьогодні сприймається універсальним висловлюванням на тему усіх можливих воєн та конфліктів.
2005 року виходить іще один фільм Теренса Маліка – «Новий світ», у якому режисер торкається біографії Покагонтас, першої індіянки, яка вийшла заміж за англійця.
Фабульно перед нам вже звична для Маліка мелодраматична оповідь про любовний трикутник, яка цього разу вплітається до історії першого англійського поселення у Новому світі. Відтак, тут ідеться про світ новий та світ старий, про їхню співпрацю та про їхній конфлікт. Малік неоднаково зображає ці два світи, явно надаючи перевагу світу індіянському, який ближче до природного стану речей, до того, що він сам називає невинністю.
Важливо також, що режисер прагнув достовірности у всьому, насамперед у відтворенні матеріальної складової історії. Малік мав за мету зафільмувати, сказати б, прямий репортаж із шістнадцятого століття, уникаючи кінематографічної умовности і явного фальшування історії. Окрім того, стрічка є прикладом вільної оповіді, у якій дія переходить від одного персонажа до іншого, втілюючи суб’єктивний погляд героя і на довколишній світ, і на самого себе.
14 вересня о 23:00 в «Арґументі-кіно» – «Древо життя», одна з найтитулованіших стрічок Маліка, яка відкрила новий етап його творчости. Без перебільшення, перед нами дивовижний, багато в чому унікальний фільм, який слугує і квінтесенцією творчости цього майстра, і є прикладом рідкісної у наш час мистецької безкомпромісности.
Власне, у цій картині ви зауважите і вже звичні теми Маліка, пов’язані з суспільними умовностями та насильством, і почуєте монологи його героїв, які намагаються зрозуміти себе та навколишній світ, і вповні відчуєте ефектну манеру фільмування, якою режисер послуговується упродовж багатьох років.
Проте, окрім пройдених уроків, на глядача чекає дещо нове, яке апелюватиме не стільки до його раціонального, скільки до прихованого боку, адже у цьому кінотворі йдеться про віру та про Бога, який несподівано стає видимим у фільмі. Його присутність відчувається тут у всьому, насамперед у природі, яка існує поза людиною і незалежно від неї. Але Теренс Малік іде ще далі – він демонструє акт творення, ніби виймаючи його з глибин наших сновидінь, воскрешаючи забуте, проте дуже знайоме. Власне, перед нами одне з кінематографічних див, яке, залишаючись рукотворною ілюзією, здатне говорити про важливі і зовсім неілюзорні речі.