Президенту України
Порошенку П.О.

Вельмишановний пане Президенте!

За нашою інформацією уряд України планує до мінімуму скоротити витрати на утримання та розвиток гуманітарної сфери, в т.ч. кінематографа. Не сказав би, що подібні наміри нас дуже здивували. За всіх дотеперішніх президентів та урядів культура лишалась на периферії, попри урочисті клятви і гасла. Наслідок того відомий: упослідженість в Україні всього українською, цілковите здання «в оренду» національного інформаційного простору.

Так, ми розуміємо, в країні триває війна, одначе ж планована фактична ліквідація кінематографа буде означати чергову серію «зачищення» екранного простору – на користь інших країн, передусім Росії. А це вже буде нашою поразкою – так само у війні.

Не треба пояснювати, як буде сприйнято таку «державну культурну акцію» українською громадою – як зраду національних інтересів.

Усе це тим прикріше, що упродовж останніх 3-4 років (парадокс режиму Януковича) кінематограф в Україні почав потроху підніматися. Головне – з'явилося молоде покоління кіномитців, які пізнали і успіх на престижних міжнародних кінофестивалях, і повернення до глядача, який уже встиг забути про існування свого кіно. І що ж, тепер усе це затоптати, пустити по вітру? Просте порівняння: доменну піч легко зупинити, а от запустити її в роботу украй важко. Те саме стосується «домни кінематографічної».

Власне, про які гроші ми говоримо? Найбільший кінобюджет дотепер становив 137,4 млн. грн. (2012р.), минулорічний – 131,8 млн. грн.. Цьогорічні виплати сягнули аж 1,6 мільйони і подальшої перспективи не видно. Невже ці кошти можуть щось вирішити в загальнонаціональному масштабі? Зате їх відсутність остаточно обрушить кінематографічну галузь, яку тільки-но почали зводити заново.

Натомість кіно в Україні належить розвивати – й війна тільки підсилює цю необхідність. Потрібні не тільки фінанси, а й зміни законодавчого порядку. У першу чергу це стосується проблеми стимулювання виробництва телесеріального кіно.

Пане Президенте! Ми розраховуємо на Ваше розуміння і Вашу підтримку. Не можна дозволити чиновникам, для яких вочевидь уся сфера гуманітарного розвитку є чимось дражливо-непотрібним, продовжити звичну для них справу руйнації самого осердя нації.

Це навіть не пограбування України, це плани самого її нищення. Невже ми дозволимо реалізувати подібні наміри? Війни спершу програються в свідомості, у головах, а вже потім у самому житті. То скільки ж можна програвати?

З повагою,
Голова НСКУ Сергій Тримбач