Вночі з 22 на 23 червня о 00:15 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм французького режисера Клода Шаброля «Квітка зла»/ La fleur du mal (2003, Франція).
«Квітку зла» Шаброль створив 2003 року, стрічка брала участь у конкурсній програмі Берлінського міжнародного кінофестивалю.
Сюжет картини розгортає загадкову історія двох французьких провінційних буржуазних родин під час передвиборчої боротьби Анни Шарпен-Вассер за крісло мера. Анонім розсилає виборцям листи, де розкриваються подробиці смерти діда Анни, а також обставини дивної автокатастрофи, в якій загинули її колишній чоловік і дружина чоловіка нинішнього. І це ще далеко не все...
Шаброль у «Квітці зла» послідовно продовжує вівісекцію французького буржуазного суспільства, котру він розпочав іще далекого 1958 року стартовим фільмом знаменитого кіноруху, названого Новою хвилею, яка справила потужний вплив на розвиток світового кіна.
Франсуа Трюфо, колега Шаброля за Новою хвилею, – до речі, обидва вони розпочинали як кінокритики і співпрацювали з леґендарним часописом Les Cahiers du cinéma – дуже прикметно відгукнувся про перший фільм Шаброля «Красунчик Серж»: «Його картина розпочинається як психологічна драма й закінчується метафізикою. Це щось на подобу партії в шашки, розіграної двома героями: один грає чорними, інший – білими, але в момент зустрічі на екрані виявляється, що той, хто грав білими, грає тепер вже чорними й навпаки, і в результаті партія закінчується нічиєю».
Варто зауважити, що ці слова ніби пророче коментують чи не всю подальшу творчість Клода Шаброля, який дуже швидко струсив зі своєї творчости родові ознаки кіна Нової хвилі й почав рухатись цілком самостійно й самодостатньо.
Клод Шаброль і Наталі Бай під час фільмування
Він послідовно створював на екрані свою «людську комедію», сповнену сарказму і блиску. При тому він часто використовував літературні детективні сюжети, але насправді розігрував на їх основі в’їдливі соціально-психологічні драми.
У його картинах, а Шаброль як режисер створив для великого екрану й телебачення понад 70 фільмів, знімалося ґроно вікопомних, неперевершених французьких акторів. Варто назвати хоча б ту саму Ізабель Юппер, а також Мішель Буке, Стефан Одран, Жана-Клода Бріалі, Жана-Поля Бельмондо, Жерара Депардьє, Мішель Морґан, Даніель Дар’є, Філіпа Нуаре, Сандрін Боннер...
Ну а роль Анни Шарпен-Вассер у фільмі «Квітка зла» зіграла одна з найособливіших, найориґінальніших, найцікавіших французьких акторок останніх сорока років Наталі Бай, про творчий шлях якої йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
Своєю чергою, у «Квітці зла», окрім інших, Клод Шаброль ставить перед глядачем і такі, цілком метафізичні, питання: «Чи може вина як спадкова хвороба передаватися від покоління до покоління? Чи може неспокутаний гріх впливати на долю нащадків людини, що його вчинила?».
**
НАТАЛІ БАЙ, ГЕРОЇНЯ СВОГО ЧАСУ
Ігор Грабович, АК
За плечима у французької акторки Наталі Бай понад дев’яноста ролей у фільмах різного хронометражу та художньої вартости. Акторка знімалася і в авторських стрічках видатних режисерів, і в жанровому кіні, щоразу примудряючись залишатися актуальною для свого часу. Багато в чому саме Наталі Бай стала втіленням швидкоплинної та завше актуальної сучасности у французькому кінематографі останніх тридцяти років.
Прикладом може бути її роль у поліцейському трилері «Баланс», який вийшов на екрани 1982 року. Картина розповідає про діяльність французької поліції міста Бельвіль, яка, прагнучи взяти під контроль місцеву організовану злочинність, вишукує у кримінальному середовищі потенційних інформаторів, які б могли повідомляти правоохоронців про наміри бандитів.
Після вбивства чергового стукача, вибір поліції падає на такого собі Деде, сутенера та злодія, на якого починається доволі жорсткий тиск, аби змусити до співпраці. Залучають також його подругу, вуличну повію Ніколь, яку й зіграла Наталі Бай. Її героїня опиняється перед вибором – між вірністю коханому й кримінальним звичаям, яких вона дотримується, та обіцянками поліції залишити її у спокої у випадку співпраці. Ніколь опирається, проте змушена піти на компроміси.
Власне, впертість стане головною рисою характеру героїнь Наталі Бай у багатьох фільмах, зокрема, у трилері «Свята невинність», який вийшов на екрани 1988 року. Бай зіграла тут Катрін, невістку респектабельного буржуа Пола, який одного дня застає її з коханцем. Перебуваючи у стресі від такого факту, Пол потрапляє в аварію та згодом опиняється в інвалідному кріслі, з якого намагається вести війну з Катрін. Ця війна зі словесної швидко переростає у силове протистояння, в котрому жодна зі сторін не перебирає засобами.
Наталі Бай зуміла зіграти досить непростий характер, у якому поєдналися легковажність із впертістю, дотепність та граційність із рішучістю та почасти жорстокістю. Багато в чому ця стрічка є прообразом популярних сьогодні чорних комедій, де притомні з першого погляду люди здатні до ексцентричних та непередбачуваних вчинків, утілюючи ірраціональність потягів, що їх не здатні приховати респектабельність та соціальне походження. Закінчується ця історія показово, хоча й трагічно.
Наприкінці дев’яностих років минулого століття розпочинається новий період у кінокар’єрі Наталі Бай, що пов'язаний з її вступом у зрілість та зі зміною кінематографічної кон’юнктури. Тепер акторка грає незалежних жінок середнього віку, яким не дуже таланить в особистому житті.
Одна з цих стрічок – «Салон краси «Венера» – скидається на доволі легковажну комедію по-французьки, у якій три працівниці салону краси знаходять своє жіноче щастя з перемінним успіхом. Бай грає сорокарічну жінку на ймення Анжела, яка по-справжньому вірить у кохання, проте щоразу зазнає розчарувань. Одного дня вона знайомиться з набагато молодшим за неї чоловіком, який твердить, ніби закохався й тепер прагне від Анжели взаємности.
Уся ця історія відбувається на тлі робочих буднів салону краси з його найрізноманітнішими, часто ексцентричними, персонажами, а також напередодні Різдва, що кидає дещо казковий відблиск на цей сюжет. Бай грає ніби сучасну паризьку Попелюшку, не таку юну, проте не менш романтичну та здатну повірити в диво. У цій ролі, як і в багатьох інших, не перестає дивувати неймовірна органічність акторки, її надзвичайна техніка, вміння одночасно бути сконцентрованою, діловою та дуже жіночною.
Іншим фільмом на схожу тему стала драма «Порнографічні зв’язки», яка вийшла на екрани того ж 1999 року, що й «Салон краси «Венера». Це історія неназваних чоловіка та жінки, які стрічаються кілька разів на тиждень винятково для сексуальних утіх. Від самого початку такою є домовленість між ними і такими є правила гри, яких вони вирішують дотримуватися. Проте згодом між чоловіком та жінкою встановлюється близькість зовсім іншого характеру – герої прагнуть не тільки сексуального, але й звичайного людського контакту. Вони приходять до думки порушити прийняті від початку правила гри, навіть роблять перші кроки назустріч одне одному, проте їхнім намірам не судилося втілитись.
У цій історії героїня Бай є ініціатором стосунків, головним його двигуном, таким чином продовжуючи лінію більшости своїх персонажів, які намагаються ніколи не втрачати контролю над ситуацією, залишаючись привабливими та навіть жаданими. Проте вже у цій героїні помітний злам, який годі чимось залатати, виправити – відчувається, що добрі наміри не візьмуть гору над гірким досвідом. Власне, саме такими стануть більшість її героїнь вже у наступному десятилітті.
2005 року Наталі Бай отримала найвищу французьку кінонагороду «Сезара» за роль у картині «Молодий лейтенант», де зіграла керівницю підрозділу кримінальної поліції, яка прагне повернутися на службу після лікування від алкогольної залежности. Її героїню звуть Каролін, і вона приймає на службу молодого лейтенанта з провінційного Ґренобля, аби стати його навчителькою та довіреною особою, і щоб згодом оплакувати його передчасну загибель. Роль Каролін стала своєрідним поверненням до першоджерел та багато в чому виявилася підсумковою у кар’єрі.
Як завше, це досить актуальна історія, яка вирізняється реалізмом ситуацій, характерів та стосунків. Спостерігаємо ніби повернення у вісімдесяті роки минулого століття, коли французька кримінальна драма була максимально правдивою. Бай також гранично правдиво і навіть безкомпромісно втілила свою героїню, яка поволі втрачає віру у справедливість і волю до життя.
Вночі ж із 22 на 23 червня о 00:15 в «Арґументі-кіно» – фільм 2003 року «Квітка зла», де Наталі Бай грає кандидата в мери французького містечка. Грає персонажа, який опиняється у центрі інтриг та численних родинних таємниць. Попри увесь свій оптимізм та готовність боротися до кінця, її героїня захоплена силами, які годі здолати.
Водночас, перед нами не стільки індивідуальний, скільки колективний портрет певної групи французького суспільства. Індивідуальні риси тут свідомо затушовуються на користь реґіональної ідентичности, сказати б, провінційної «французькости», яка виглядає доволі амбівалентною. І в цьому випадку Наталі Бай на своєму місці. Вона знову втілює на екрані героїню свого часу, жінку з цікавим минулим і не менш гостроцікавим майбутнім, жінку-таємницю, чия чарівність так і лишилася нерозгаданою.