Вночі з 13 на 14 жовтня о 00:40 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Дена О’Беннона «Повернення живих мерців»/ The Return of the Living Dead (1985, США) – продовження вибраної ретроспективи картин леґендарних горормейкерів світу.

У фільмі американського сценариста й режисера Дена О’Беннона “Повернення живих мерців" ідеться про те, як на одному загумінковому медицинському складі, так воно вже сталося, зберігалися контейнери із зомбі, що помилково потрапили туди багато років назад. Зрозуміле діло, одного прекрасного, а чи, радше, жахливого дня герметичність контейнерів було порушено, мерці ожили й почали жваво полювати за своїм фірмовим делікатесом – людськими мізками...

«Повернення живих мерців» є класикою жанру і, з дозволу сказати, дуже своєрідним діамантом у короні кінофеномену «живих мерців», про який у спеціальному сюжеті, поряд із режисерською творчістю О’Беннона, йтиметься у програмі.

Наразі ж принагідно деякі арґументи на захист упослідженого в нашій суспільній свідомості горора як жанру.

З одного боку, від радянських часів на наших теренах фільм жахів не вітався і не практикувався, а з іншого – всім відоме дитяче й підліткове захоплення так званими страшними історіями. В кожнім разі, у вільному світі, до якого від недавнього часу, в певному розумінні, належить і Україна, задоволення від перегляду горорів – це масовий феномен, в основі якого лежать прадавні страхи людства і який, своєю чергою, міцно сягає своїм корінням духовного світу минулого.

У широкому, власне естетичному, розумінні фільм жахів означає все, що на кіноекрані має цілеспрямовано збурювати страх, сіяти паніку, наганяти жах, викликати огиду. Таким чином, горори дарують нам історії з фантастичними й надчуттєвими розповідями про мерців, таких як вампіри й зомбі, про вовкулаків та кішко-людей, про привидів і демонів; з іншого ж боку, це можуть бути також історії, що беруть за основу нашу дійсність і відповідні жахні сюжети.

Та, в кожнім разі, у горорі, зрештою, завше ідеться про одвічну боротьбу Добра зі Злом, а сам він є найодвертішим запереченням цілого світу – «приховане скидає шати таємниці, природне обертається на незвичайне, людське стає ненормальним, а ідилія переростає у безладдя»...

Одне слово, страшна, страшна, дуже страшна казка, що вона, зокрема, чекає й у фільмі «Повернення живих мерців». Хоча це картина особлива – у ній поєднуються класичні елементи правдиво страшного горора із питомими комедійно-пародійними рисами.

Для Дена О’Беннона вона стала повнометражним дебютом. Насправді ж О'Беннон, передусім, – знаменитий сценарист знаменитих фільмів. Таких, як стрічки «Чужий» Ридлі Скотта і «Згадати все» Пауля Вергофена. Він також працював над характерами жахних персонажів до низки не менш відомих фільмів, зокрема, до «Чужих» Джеймса Кемерона, автора вікопомних «Титаніка» й «Аватара»

Взагалі ж, «Поверення живих мерців» – це кіно, яке колись ламало стереотипи жанру, направляючи наступників на нові шляхи. І це кіно, яке потверджує, що зомбі – не тільки страшно, але й смішно.

І коли ви навіть далеко не прихильник зомбі-горорів, сьогодні є слушна можливість якщо не навернення, то знайомства.

**
ДЕН О’БЕННОН ТА ЖИВІ МЕРЦІ 
Ігор Грабович, АК

Сценариста Денна О’Беннона прославила картина «Чужий», що її зафільмував за його сюжетом кінорежисер Ридлі Скотт 1979 року.

Ден О'Беннон

Ця стрічка стала етапною для кінофантастики і породила цілу епоху, а також кілька продовжень та сюжетних відгалужень. Саме «Чужим» О’Беннон вписав своє ім’я до історії кіна.

Відтоді він вже ніколи не покидає фантастичного жанру, у якому залишає помітний слід завдяки кільком іншим картинам, зокрема, леґендарному фільму режисера Пауля Вергофена «Згадати все», сценаристом якого виступив.

"Згадати все"

"Чужий"

Власне, О’Беннон адаптував для екрану оповідання американського фантаста Філіпа Діка, який сьогодні сприймається одним із пророків нових часів. Стрічка не просто творить переконливий образ майбутнього, а ще й вносить новий важливий елемент, пов'язаний з мутаціями людського організму, які сприймаються як певний вихід із цивілізаційного глухого кута. З того часу мутанти й мутації також стають частиною художнього світу Дена О’Беннона.

1997 року виходить стрічка за його сценарієм «Гемоглобін», яка оповідає історію генетичних мутацій голландської родини Ван Дамів, що була спричинена інцестом між близнюками братом та сестрою. Ця історія дуже показова для сценариста О’Беннона, який любить родинні таємниці та розвиток певного процесу, власне динаміку, яка  простежується у всіх написаних ним сюжетах.

Історія молодого чоловіка на ймення Джон Штраус, який страждає від рідкісної хвороби і за лікуванням прибуває на невеликий австралійський острів, дала нагоду сценаристові розгорнути переконливу історію про альтернативу звичному людському існуванню, в якій виродження бачиться не як остаточне руйнування людини, а як переродження її до чогось нового.

І те, що подібне існування сприймається з жахом – це лишень вияв неготовности пересічної людини до непередбачуваного майбутнього, яке часто подається нам через гротескні форми соціального життя і тілесности.

«Гемоглобін» є, власне, фільмом жахів, чистим прикладом жанру, в якому О’Беннон також проявив себе як новатор. І йдеться не стільки про фільми жахів взагалі, скільки про історії з живими мерцями, які від кінця шістдесятих років ХХ століття стали однією з найсильніших метафор сучасної Західної цивілізації.

1981 року на екрани виходить стрічка «Померлі та поховані» режисера Ґері Шермана, співавтором сценарію до якого був О’Беннон. Фільм розповідає про приморське містечко, в якому з приїжджими стаються неочікувані для них пригоди. Простіше кажучи, на гостей міста нападає гурт місцевих жителів, який убиває прибульців з усією можливою жорстокістю. Місцева поліція починає розслідування, але ніяк не може натрапити на сліди злочинців. У центрі оповіді опиняється місцевий шериф, якому, зрештою, вдається намацати слід.

Але те, що він відкриває, стає шоком для нього. Виявляється, більшість жителів цього містечка – живі мерці, повернуті до життя місцевим патологоанатомом, який дуже любить свою роботу і вважає себе рівним Богові, адже дарує людям вічну красу та безсмертя. Коли виявляється, що його дружина також живий мрець, шериф хоронить її, проте згодом дізнається, що сам не дуже відрізняється від довколишніх.

Ця картина стала однією з перших, яка приклала метафору живих мерців до суспільного життя, натякаючи на цілковиту сфабрикованість суспільного механізму, на перетворення життя громади у лялькову виставу, де за шворки смикає вмілий ляльковод.

1992 року Ден О’Беннон випускає свою другу і, на жаль, останню режисерську роботу, стрічку «Воскреслий», у якій адаптує для екрану оповідання Говарда Філіпа Лавкрафта «Випадок Чарлза Декстера Варда». Це також історія розслідування, яку провадить приватний детектив на прохання дружини цього самого Чарлза Декстера, з яким сталися незрозумілі метаморфози.

У процесі розслідування детектив розуміє, що справа не тільки дуже заплутана, але має містичний характер, і її витоки сягають століть. Тут ідеться про експерименти, які мають на меті досягти вічного життя. Тут ориґінал та копія дивним чином міняються місцями, і неповторність людини опиняється під великим знаком запитання.

У «Воскреслому» О’Беннон зачепив теми, які вже на початку дев’яностих років минулого століття стали магістральними. Йдеться про течію так званого трансгуманізму, яка бачить сучасну людину як тільки одну з проміжних форм, власне, як винятково біологічний механізм, який можна безмежно вдосконалювати, незважаючи ні на які застереження.

Вночі ж із 13 на 14 жовтня о 00:40 на телеканалі «1+1» у програмі АРҐУМЕНТ-КІНО – найзнаменитіша стрічка Дена О’Беннона, правдива леґенда комедійного горора – «Повернення живих мерців». Історія її створення цікава сама по собі, адже йдеться про своєрідну революцію у цьому піджанрі фільму жахів. Мова, власне, про винайдення певної альтернативи до класичних живих мерців, придуманих 1968 року Джорджем Ромеро. Нагадаємо, що це були вкрай повільні, меланхолійні, апатичні, позбавлені свідомости живі мерці.

О’Беннон модернізував цих, сказати б, істот. Із повільних вони стали швидкими, з позбавлених свідомости – напрочуд кмітливими і навіть саркастичними. О’Беннон наділив їх емоціями та здатністю говорити. І саме з цього фільму стало відомо, що живі мерці прагнуть насамперед з’їсти ваш мозок, а вже згодом усе інше.

Водночас перед нами сатиричний фільм, який висміює уряд, зокрема, військових із їхньою прямолінійною логікою та абсолютною жорстокістю. У цій картині О’Беннон об’єднав усе, що любив – фантастичний елемент, мутацію, сатиру та живих мерців, які неодмінно повстануть зі своїх могил і повернуться за нашими неповторними та смачними мізками.