Вночі з 9 на 10 червня о 01:35 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Ніколаса Джерекі «Порочна пристрасть»/ Arbitrage (2012, США).
Багатоходова психологічна драма кінорежисера Ніколаса Джерекі має дивовижну перекладну назву «Порочна пристрасть» – певне, йдеться про пристасть до грошей. Насправді ж прямий переклад назви фільму – «Арбітраж», і недарма...
І в цій картині, яка вийшла на великі екрани щойно минулого року, грає ґроно талановитих акторів: тут і Тім Рот, і Летиція Каста, і С’юзен Сарандон, і Ричард Ґір у головній ролі.
Його герой, що він має особливого статусу інвестиційний фонд і є ще тим багатієм, прагне якнайскорше і щонайдорожче продати цей свій бізнес, у якому є серйозні фінансові проблеми, утім, відомі лиш йому та його найближчому другові. Але проблема налазить на проблему, і Роберту Міллеру доводиться вдаватися до маніпуляцій людьми та обставинами, що мало чим відрізняється від маніпуляцій фінансового штибу.
«Арбітраж» або ж «Порочна пристрасть» є режисерською дебютною повнометражною стрічкою американського сценариста і продюсера Ніколаса Джерекі. На цей дебют свій особливий фокус навів найпрестижніший американський фестиваль незалежного кіна у Санденсі, де для фільму було влаштовано спеціальну прем’єру.
Драматургія стрічки, її архітектоніка вивірені надзвичайно влучно – і все спрямоване на якнайвиразніше виявлення механіки вчинків, до яких вдаються персонажі картини, увиразнення їхньої психології, їхньої моралі. Позірно герой Ричарда Ґіра постає центральним лиходієм, але будьте уважні – дифузія таких понять як добро і зло крутить не тільки протагоністом, а практично й усім його оточенням, і найближчим у тім числі...
Сценарист-режисер разом із актором ніби препарують людину, мислення якої працює в межовій ситуації – коли кожна подія може стати не тільки приводом для морального вибору, але й потенційним матеріалом для ділової, для фінансової угоди. (Принагідно зауважу, що в підприємництві термін «арбітраж» первісно означає пошук можливостей для найкращої угоди). І таким чином життя перетворюється на низку угод, багато з яких надто сумнівні з морального та етичного оглядів.
Утім, порівняно з довколишніми, Роберт Міллер у виконанні Ричарда Ґіра виявляється чи не найціліснішою фігурою, бо зрештою зберігає вірність своїм принципам і не збочує в найбезнадійніших обставинах. Власне, про акторську творчість Ричарда Ґіра, про особливості його таланту, про іманентність втілюваних ним образів ітиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
Насамкінець варто зауважити чи попередити, що у фільмі «Порочна пристрасть», себто в «Арбітражі», відповідним чином розглядаються й проговорюються певні фінансові та правничі аспекти процесів, з якими пов’язаний головний герой. Не все просто зрозуміти, але все на своєму місці. В кожнім разі, цей психологічний трилер усе ж веде не про фінансові схеми, а про людські драми.
**
РИЧАРД ҐІР. ВОСОБЛЕННЯ Й АЛЬТЕРНАТИВА ГОЛЛІВУДУ
Американський актор і продюсер Ричард Ґір належить до доволі своєрідного покоління митців, які прийшли до кінематографа у другій половині сімдесятих років ХХ століття, утіливши на екрані водночас голлівудську розкіш та голлівудську альтернативу цій розкоші. На перший погляд, це видається парадоксом, проте не у випадку Ричада Ґіра – сексуального символа свого часу, видатної кінозірки та водночас утілювача дуже неоднозначних та суперечливих кіногероїв.
Його прославила стрічка «Американський жиґоло» сценариста й режисера Пола Шредера, яка розповідає про світ Лос-Анджелеської індустрії продажного кохання. Ґір грає тут амбітного та не схильного до компромісів жиґоло на ім’я Джуліан. Цей Джуліан має винятковий успіх у жінок, тому легко маніпулює своїми клієнтами та сутенерами. Одного ж дня він вирішує працювати винятково на себе і згодом опиняється в центрі невеликої змови. Джуліана звинувачують у вбивстві клієнтки, і цього разу проти нього не тільки правоохоронні органи, але, здається, – увесь світ.
Водночас, «Американський жиґоло» –? аж ніяк не соціальна драма, а радше мелодрама, де у ролі новочасної Попелюшки – молодий та сексуально привабливий чоловік, який, врешті-решт, не тільки виплутується з небезпечної ситуації, але й знаходить кохання свого життя.
Власний успіх актор закріпив у наступній картині «Офіцер та джентльмен», де зіграв напівсироту на ім’я Зак Майо, якому вдається вирватися із соціально несприятливого середовища і вступити до престижного льотного училища. Цілеспрямований та егоїстичний, він прагне досягти своєї мети, не зважаючи ні на що.
Сюжет фільму обертається навколо виховання молодого курсанта, який навчається визнавати власні помилки та враховувати почуття інших. І вже у цій картині помітно, що герой Ґіра як такий аж ніяк не прагне повного розкриття, повної одвертости. Його вчинки, його емоції прикривають щось значно суттєвіше за видиму поведінку, якусь невідому таємницю, яка залишиться при героєві назавжди.
Саме ця таємниця, яку Ричард Ґір привносить до кожної своєї ролі, зробила його по-своєму унікальним серед голлівудських кінозірок. Стриманий, респектабельний, він часто грав сильних світу сього, які здатні не тільки на прояви влади, але й на несподівані великодушні вчинки.
Таким є його герой Едвард Льюїс із фільму «Кралечка», що вийшов на екрани 1990 року. Це ще однин іронійний, постмодерністський варіант казки про Попелюшку, у якій ідеться про молоду повію з голлівудського бульвару, котра одного вечора зі світу злиднів переноситься до світу своїх заповітних мрій.
У цьому фільмі Ричард Ґір грає не просто багатія, який може собі дозволити слідувати власним примхам; він грає дуже особливого чарівного принца, що той здатен змінюватись і долати власну природу хижака. Багато в чому саме ця роль стала однією з найзнаменитіших у доробку актора, перетворила його на суперзірку світового масштабу.
Ґірові однакою мірою вдаються зовсім протилежні ролі. Як мало хто з його колег, він уміє поєднувати на екрані сексуальність із граничною агресивністю та деструктивністю, яка дуже часто вихлюпується з берегів.
Яскравим доказом може бути роль поліцейського Денніса Пека у картині режисера Майкла Фіґґіса «Внутрішнє розслідування». Актор грає тут корумпованого та цинічного патрульного, який не зупиняється ні перед чим задля досягнення власної мети. Він спокушає дружин своїх колег, він вбиває друзів, він зловживає довірою та порушує закон.
Частково у цьому фільмі Ґір створив своєрідний автопортрет свого наскрізного героя, де довів до краю власний екранний образ сексуального загадкового мачо, який не бажає грати за загальними правилами. Його герой не просто ще один негідник, дії якого можна хоч якось виправдати, перед нами абсолютний негідник, чисте зло, чия привабливість нагадує диявольську.
Одну з найцікавіших ролей останнього десятиліття актор зіграв у картині «Містифікація», яка розповідає про гучну подію, що сталася в американському видавничому світі у середині сімдесятих років минулого століття. Малознаний письменник Кліффорд Ірвінґ, новий роман якого відмовляється друкувати відоме видавництво, вирішує написати фальшиву автобіографію знаменитого американського мільярдера, винахідника та пілота Говарда Г’юза, який вже кілька десятиліть ховається від усього світу. Ставку в цій авантюрі письменник робить на те, що мільярдер не стане реагувати на книгу, а якщо й буде, то його заявам ніхто не повірить через надто вже ексцентричний імідж.
У цій історії важливим є не тільки фактичний бік справи, себто фальсифікація автобіографії, але й постать самого письменника, який переживає одну невдачу за іншою і в творчому житті, і в особистому. Він прагне реваншу, і цей реванш утілюється в ототожнені себе з потужною, успішною постаттю Говарда Г’юза. Письменник буквально перевтілюється у Г’юза, наслідує його зовнішність, імітує його голос та проникає у внутрішній світ. І певного моменту він перестає розрізняти правду й вигадку.
В АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 9 на 10 червня о 01:35 – одна з останніх стрічок за участи Ґіра – «Порочна пристрасть». Вона розповідає цілком сучасну, дуже актуальну історію про ціну багатства, ціну вірности й ціну обіцянкам.
І актор утілює тут ніби квінтесенцію своїх попередніх ролей, поєднуючи на екрані респектабельність із ницістю, любов –? з агресією, а вірність –?зі зрадою. Він знову грає успішного чоловіка-загадку, який залишається непроникним для довколишніх і навіть не прагне якось пояснити свою поведінку.
Можна сказати, що в цій картині Ґір по-своєму завершив епоху, яку розпочав колись ролями американського жиґоло та кадета військового училища Зака Майо. Ці його герої тільки розпочинали своє життя, були спраглими успіху та шукали розуміння довколишніх. Тепер, на схилі віку, вони – через Ґіра, – як то кажуть, збирають каміння, порівнюючи власні очікування з кінцевим результатом. І, як завше, Ричард Ґір не підводить своїх героїв, залишаючись їхнім адвокатом, який усе ще підвладний певній невидимій та загадковій силі, котру не зраджує і тепер.