Анна Купінська

Вже близько двох тисяч років митці звертаються до образу Ісуса Христа - чоловіка, який відкрив своїй пастві заповідь "возлюби ближнього свого, як самого себе", і був змушений померти на хресті, аби спокутувати гріхи усього людства. Впродовж століть мистецтво служило церкві, ілюструючи сцени з Євангелія та прославляючи його.  

Кінокартини, зняті за євангельськими сюжетами, досить істотно відрізняються від екранізацій звичайних книжок, або ж біографій видатних особистостей. Вони не лише зачіпають універсальні світоглядні питання, але ще й свідчать про самого кінорежисера, який знайшов у образі та словах Ісуса щось суголосне власним поглядам.  

Прикметно, що найбільш резонансні картини з християнської тематики знімали кінематографісти, виховані у католицькій традиції. Католицизм вимагає від вірянина не тільки духовної участі в релігійних практиках, але злиття зі вченням на тілесному, буденному рівні.

Пишнота католицьких ритуалів поєднується із кривавими сценами Страстей Христових, а численні заборони стають причинною виникнення найдивніших перверсій. Це поєднання сліпої віри із тілесністю, піднесеного пафосу праведників із відвертою ницістю грішників і відрізняє майже всі фільми, які ми пропонуємо вам переглянути до Великодня.

Зрештою, історія Ісуса, який приніс новий Закон, але був зраджений і несправедливо розіп'ятий, завжди хвилюватиме людей - як віруючих, так і атеїстів. А його чудесне воскресіння, яке ми і святкуватимемо незабаром, засвідчує, що справжня віра здатна подолати навіть смерть.

1."Ісус із Назарета" (1977)

Італійський кінорежисер Франко Дзеффіреллі відомий ще й постановками знаменитих опер. Його завше приваблювали величні сюжети світової класики, зокрема, він ставив Шекспіра, і найвідоміша з цих постановок - "Ромео та Джульєтта" - принесла йому всесвітню славу. Народжений у столиці мистецтв Флоренції, Дзеффіреллі завше відчував свою спорідненість із майстрами Ренессансу, а його стиль відзначали яскравість та пишнота.

Стрічка "Ісус із Назарета" справляє незабутнє враження майже оперною грандіозністю постановки, кількістю задіяних зірок та напруженістю емоцій. У цій чотирисерійній картині зібралися найзнаменитіші актори сімдесятих років: Роберт Павел, Пітер Устінов, Олівія Хассей, Енн Бенкрофт, Джеймс Мейсон, Лоуренс Олів'є, Род Стайґер, Клаудіа Кардінале та інші.

Дзеффіреллі майже дослівно переказує Євангеліє, і не виходить за межі традиційного для католицизму образу Ісуса. Втім, він дозволяє собі дещо вільніше трактувати мотиви апостолів, примушуючи їх постійно вагатися у правильності вибраного ними шляху.

У стрічці Дзеффіреллі вчення Ісуса протистоїть не тільки застарілому Закону лицемірних храмових священиків, але й радикалізму зелотів-революціонерів, які намагаються здобути незалежність Ізраїлю шляхом кривавого повстання. За версією режисера, до зелотів належав і зрадник Юда Іскаріот, і сумнозвісний Варрава, якого зрештою відпустить Пілат, ніби роблячи символічний вибір на користь насилля.

Діву Марію у фільмі зіграла акторка Олівія Хассей. Їй вдалося передати наївність і чистоту юної Марії, а також мудрість Марії зрілої. Хассей настільки вжилася у роль, що впала у справжній транс під час зйомок сцени Благовіщення, а коли знімали епізод розп'яття, ридала перед камерою у справжньому, а не в удаваному розпачі. Зрештою, ця сцена стала однією з найбільш сильних у картині.

2."Ісус із Монреаля" (1989)

Канадський режисер Денні Аркан ще наприкінці 1970-х зажив у рідному Квебеку слави "незручного" режисера, готового із відвертістю демонструвати і нелегкий побут працівників текстильної фабрики, і занепадницьке існування місцевих інтелектуалів, а також викривати соціальні проблеми своєї провінції.

У картині "Ісус із Монреаля" йдеться про молодого актора Даніеля Коломба, який на замовлення католицького священика повинен поставити містерію про життя Ісуса. Працюючи над п'єсою, Даніель стикається із різними поглядами на особистість Христа - від наукових, до апокрифічних - і будує свій спектакль як діалог між різними традиціями та культурами.

Він збирає театральну трупу з кількох маловідомих акторів, які стають послідовниками його творчого методу. Містерія має шалений успіх, проте замовник не вдоволений результатом, адже дійство суперечить догматам католицької церкви. Він повідомляє про "неканонічну" виставу своєму начальству, яке вимагає скасувати спектаклі. Та Даніель наказує своїм послідовникам зіграти містерію без згоди церковників.

Денні Аркан, вочевидь, використав свій досвід перебування у єзуїтській школі та навчання на історичному факультеті Монреальського університету. Картина змальовує життя сучасного Христа, із усіма необхідними для цього атрибутами - новим революційним вченням, послідовниками, своєрідним вигнанням торгівців із храму, зрадою, найсправжнісіньким розп'яттям та символічним воскресінням.

3. "Пілат та інші" (1972)

Польський режисер Анджей Вайда зняв цей фільм для німецького телебачення. Прем'єра стрічки відбулася якраз напередодні Пасхи, тож вона отримала другу назву - "Картина до Страсної П'ятниці". Втім, у рідній Польщі картину довго не хотіла пропускати цензура.

У цій стрічці Вайда переносить на екран глави із булгаковського "Майстра та Маргарити", присвячені Ієшуа Ґа-Ноцрі, зосереджуючись на його розмові із Понтієм Пілатом. Він намагався передати самотність цих двох людей, яких доля несподівано звела разом. Ієшуа залишався сам і за життя, і у момент смерті. А Пілат був змушений стратити людину, з якою він вперше захотів розділити своє життя. В основному дотримуючись сюжетної канви роману, Вайда зняв свій фільм у цілком сучасних декораціях, наповнивши їх недвозначними алегоріями.

У вступі до картини Вайда грає роль журналіста і бере "інтерв'ю" в барана, який заманює овець на бійню. Осучаснені і деякі сцени з Євангелія. Скажімо Юда - красень-брюнет у білому костюмі - телефонує священикам, аби виказати Ієшуа, і отримує свої тридцять срібняків прямо з телефонної слухавки, суд над Ґа-Ноцрі, так само як і розп'яття, відбувається під пильним оком туристів. А сама Ґолґофа знаходиться біля автомобільної траси.

Вайда знімав свій фільм у Німеччині, і для палацу Пілата він обрав замок у Нюрнберзі, зі стін якого Гітлер колись проголошував свою промову на з'їзді НСДАП. Режисер згадував, як його вразило усвідомлення того, що тисячолітній Рейх, який мав стояти вічно, вже давно загинув, а вони, поляки, приречені на загибель за нацистського панування, знімають кіно на його руїнах.

4. "Страсті Христові"(2004)

Стрічка американця Мела Ґібсона викликала справжній скандал 2004 року. Фільм присвячений останнім дванадцятьом годинам, які передували розп'яттю Ісуса Христа, і сповнений найвідвертіших сцен катувань. Ґібсон намагався створити не просту ілюстрацію новозаповітніх подій, але детальну реконструкцію того, "як було насправді", тож зняв свою картину арамейською, латинською та гебрейською мовами, якими розмовляли сучасники Христа.

Проте єрусалимський простолюд, який засудив Ісуса, зображений настільки відразливим, що Мела Ґібсона неодноразово звинувачували у антисемітизмі. Втім, Папа римський Іоанн Павло Другий благословив картину, і завважив, що вона допоможе розповсюдженню християнства у світі. Проте деякі католики були переконані, що стрічка спотворює церковне вчення, адже базується не на Євангелії, а на екстатичних текстах релігійних містиків.

Та для Ґібсона це була дуже симптоматична картина. Він походить з родини католика-консерватора, який у свій час не сприйняв пом'якшення церковних устоїв та виступав проти зняття з євреїв відповідальності за смерть Ісуса. Зрештою, Ґібсон завше знімав фільми про героїв, які досягли величі саме через страждання, а муки Христа у його картині є найвищою жертвою, принесеною заради віри.

5. "Остання спокуса Христа" (1988)

Під час сорокаденного перебування в пустелі Ісуса кілька разів спокушував Диявол, проте він вистояв і повернувся до своїх учнів. Переможений Сатана обіцяв повернутися і спокусити Христа ще раз. І він вибрав вдалий момент для своєї помсти - під час розп'яття на хресті. Ісус зміг відректися від грошей та влади, але не мав сили відмовитися від дому та родини.

Стрічка "Остання спокуса Христа" Мартіна Скорсезе - це екранізація однойменного роману Нікоса Казандзакіса, який був виданий 1955 року і викликав чимало суперечок одразу після публікації. Цікаво, що у створенні картини брали участь представники різних конфесій: Казандзакіс є православним греком, Скорсезе - католиком, а сценарист Пол Шредер - кальвіністом.

Ісус, у виконанні Віллема Дефо, постає простим теслею, який виготовляє хрести для розп'ять, страждає від раптових нападів болю та чує голоси з неба. Він вважає, що Бог переслідує його, і йде у пустелю, аби розібратися у собі. І він зовсім не відчуває себе Месією, більше того, Ісус - великий боягуз, який одночасно і ненавидить людей, і шкодує їх.

Його вчення розривається між проповіддю любові та закликами взятися за сокиру, та Ісус і сам достеменно не знає, що є вірним, а що хибним. Він вважає, що Господь хоче від нього жертви, тож посилає свого друга Юду зрадити його. Проте у якийсь момент Ісус починає сумніватися, чи саме цього хоче від нього Бог.

6. "Євангеліє від Матвія" (1964)

П'єр Паоло Пазоліні виріс у релігійній сім'ї, проте зазнав слави як радикальний марксист та атеїст. Втім, він намагався поєднати народну віру із марксизмом, оскільки вбачав у релігійності простолюду альтернативу пишноті та лицемірству католицьких ієрархів. Пазоліні неодноразово звертався до релігійних сюжетів, вперше переосмисливши Страсті Христові у кіноновелі "Овечий сир" (1962). Взагалі, Христос був для нього особливим персонажем, ближчим до його улюблених люмпенів, аніж до буржуазії.

Режисер створював фільми про найбідніші прошарки італійського суспільства, і часто задіював непрофесійних акторів. Пазоліні поміщає свого Ісуса у середовище італійських селян, зодягнених у старовинний одяг і перетворює його на народного вождя, здатного повести за собою маси.

Його Ісус - прекрасний юнак, оточений бідними та нужденними. Та у фільмі немає пафосу і величі - Месія живе та помирає скромно, як людина, а не як Бог. І навіть явлення воскреслого Христа Марті та Марії, більше нагадує випадкову зустріч на сільській дорозі, аніж найбільше чудо, яке траплялося на Землі.

7. "Чумацький шлях" (1969)

Луїс Бунюєль ще задовго до завершення кар'єри став одним із найбільших новаторів у кіно. Вже у своїй першій повнометражній картині "Золотий вік" (1930), знятій у межах течії сюрреалістів, Бунюель заклав підвалини власного творчого стилю, знаменитого абсурдністю, відвертим і невмотивованим насиллям, та відвертим знущанням над духовенством і буржуазією.

Бунюель заявляв, що Біблія значно програє книжкам маркіза де Сада у правдивості зображення законів людського суспільства, і був затятим атеїстом. Та, маючи католицьке виховання, режисер звертався до біблійних сюжетів, постійно переосмислюючи їх. У своїх фільмах Бунюель полюбляв зводити католицькі догмати до абсурду, за що його неодноразово звинувачували у богохульстві.

У стрічці "Чумацький шлях" режисер не лише продовжив своє глузування над догматиками, але ще й зібрав прекрасну колекцію різних єресей, які колись конкурували з католицизмом. Картина розповідає про двох сучасних паломників, які вирушили старовинним "шляхом Якова" до міста Сантьяго де Компостелла, де зберігалися мощі святого Якова. Дорогою вони зустрічають найхимерніших персонажів - від монашок, які розпинають одну з сестер на хресті, до єретиків, що ті влаштовують священні оргії у лісі.

Як і багато стрічок Бунюеля, "Чумацький шлях" знятий як набір розрізнених епізодів, заледве поєднаних між собою. Паломники ж мандрують якимось міфологічним часопростором, стикаючись із релігійними діячами різних століть. Знімаючи стрічку, режисер спирався на історичні документи і зображав справжніх історичних персонажів. Згодом же він дізнався, що засновник течії сюрреалізму Анре Бретон визнав, що між сюрреалістами та єретиками є певні "точки дотику".

У своїх мемуарах Бунюель писав, що мав на меті не тільки зібрати докупи найзнаменитіші єресі, але й продемонструвати наскільки самовпевненими бувають люди, якщо справа стосується "правильної" віри.

Єдиний, хто сумнівається в своїй місії - це Ісус, який постає в картині звичайним сором'язливим молодим чоловіком. Він навіть намагається поголити бороду, але його вчасно зупиняють мудрі слова Діви Марії.

8. "Ісус Христос-суперзірка" (1973)

1970 року в Пітсбурґу відбулася прем'єра рок-опери "Ісус Христос-суперзірка" Ендрю Ллойда Веббера, і за три роки американський режисер Норман Джуісон переніс її на кіноекран. Поява цієї опери, а згодом і фільму стала справжньою подією в музичному світі, адже чи не вперше рок музика постала тлом для священних переказів, а Ісус Христос перетворився на діяча поп-культури.

Втім, Вебер та його співавтор Тім Райс були жорстко критиковані багатьма релігійними колами, які не могли змиритися із тим, що Ісус нагадує радше керівника комуни гіппі, ніж на Сина Божого. Крім того, перша постановка спектаклю була витримана у навмисне вульгарному тоні, а стосунки деяких героїв були відверто гомосексуальними.

Джуісон зняв свій фільм у формі спектаклю, що його ставить трупа мандрівних акторів у ізраїльській пустелі Під час увертюри артисти розбирають реквізит, і камера фіксує перемовляння, дружні поплескування по плечі та усмішки тих, хто впродовж фільму буде найзапеклішими ворогами.

Стрічка заворожує своєю щирістю та простотою: декорації схематичні, хореографія невибаглива, навіть костюми більшості персонажів цілком сучасні, так само, як і колізії. Першосвященики говорять про Ісуса, як про популярну рок-зірку, а тридцять срібняків називають "благодійним внеском". Сам Христос, немов естрадна знаменитість, спочатку насолоджується любов'ю натовпу, а потім стає його жертвою.

Найбільш рефлексивний герой у фільмі - це Юда, який був другом Христа із самого початку, і в якийсь момент перестав погоджуватися із його сибаритським життям. Він зраджує Ісуса, щоби зупинити розпад його вчення та запобігти антиримському повстанню та кровопролиттю. І лише коли бачить, що священики збираються стратити Ісуса, гірко розкаюється. Сам Христос, схоже готовий змиритися зі своєю долею, хоча не до кінця розуміє сенс власної місії.

Зрештою, "Ісус Христос-суперзірка" став революційним проривом у музиці, бо довів, що мас-культура може бути виразником серйозних тем, а рок-музика передає релігійний трепет від зіткненням із метафізичним.

9. "Джоан Луй" (1985)

У стрічці "Джоан Луй" Адріано Челентано виступив як режисер, сценарист та актор. Цей фільм став ідеологічним маніфестом артиста, а основні їхні постулати намагається донести до публіки сам Ісус Христос (в його ролі знявся Челентано).

Челентано має славу борця за чисте довкілля та права тварин. Він виступає проти основних гріхів сучасного світу: цинізму, прагнення наживи, гонитви за славою і захоплення яскравими образами масової культури. Боротися із цим артисту допомагає музика.

Ісус у цьому фільмі постає рок-музикантом, який прийшов на землю напередодні Апокаліпсису. Спочатку його приймають за божевільного, але згодом він стає суперзіркою, що має повноваження переривати телепрограми із власними виступами, коли йому заманеться. Він критикує ЗМІ, корпорації, політичні партії та самих людей, які дозволили перетворити себе на худобу.

Новітній Христос - Джоан Луй - проповідує любов та заповідь "не вбивай", але закінчується його проповідь жахливим кінцем світу. Цікаво, що дияволом-спокусником у цій картині виступає азійський мафіозі, а роль гонительки Джоана дісталася журналістці лівацької газети. Взагалі, стрічка сповнена найбанальнішої демагогії, вкладеної в уста головного героя. Проте фільм зворушує серйозністю, з якою Челентано-Луй проголошує свій вирок людству.

10. "Життя Браяна" (1979)

Одна із найвідоміших картин британської комічної групи "Монті Пайтон", знята режисером Террі Джонсом. Головному герою картини Браяну Коену поталанило народитися у сусідніх яслах із Ісусом, тож його помилково прийняли за месію. Син римлянина та єврейки, Браян вступає у революційну партію із визволення Палестини від окупаційної римської влади. Потім його випадково приймають за пророка і згодом розпинають на хресті за спробу вдертися до палацу Пілата.

Блискучі та іронічні діалоги "Життя Браяна" перетворюють класичний євангельський сюжет на сатиричний показ сучасного суспільства, і тут висміюються революціонери, релігійні фанатики, ласий до кривавих видовищ натовп, а також недолуга влада.

Стрічка швидко розлітається на цитати, найзнаменитіша з яких, мабуть: "Так що дали нам римляни крім доріг, водопроводу, медицини, вина та акведуків?" І хоча Ісус Христос у фільмі практично не з'являється, чимало релігійних конфесій визнали її богохульством і вимагали заборонити до показу. Зрештою, "Життя Браяна" часто (і не дарма) називають "найкращою комедією усіх часів".

«Українська правда. Життя», 22.04.2011