Вночі з 28 на 29 квітня о 00:30 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Френсіс Форд Коппола «Поміж»/ Twixt (2011, США).
«Поміж» – найостанніший фільм одного із живих класиків світового кінематографа, зірки Нового Голлівуду, режисера «Хрещеного батька», «Розмови» й «Апокаліпсиса сьогодні», Френсіса Форда Копполи.
У кінокартині йдеться про письменника, що втратив надхення. Він опиняється в провінційному містечку, де намагається пізнати загадку серії вбивств. Уві сні ж йому ввесь час являється привид скривавленої дівчинки з посланням, і не тільки. Можливо, письменник, коли розплутає загадковий клубок, зможе нарешті подолати творчу кризу й написати нову книжку – про вампірів, потойбічне життя та про Едґара По?
В ориґіналі фільм Копполи називається Twixt. Як каже сам майстер – це давньоанглійська мовна архаїчна форма, яка використовувалася, певне, років двісті тому. Twixt – між. Це слово зачарувало, заінтриґувало Копполу. Він відчув його як «між життям і смертю», як «між молодістю і старістю». І в результаті фільм цей – «між сном і реальністю». А кінокар’єра самого Копполи, як він каже, чи не повсякчас була «між успіхом і провалом». А ще йому в театрі завше подобався простір між завісою і задньою стіною – свого роду чарівний, смерковий простір, де часом реальности насправді більше, аніж у власне реальному світі. Звідсіля і назва для кінострічки, назва, якою дихає, зрештою, і ввесь її сюжет.
Коли Коппола тільки розпочинав роботу над фільмом, то висловився в тому дусі, що це буде поєднання ґотичного роману, вкрай особистої для нього історії, а також почасти данина жанрові горора, з якого він у 60-х розпочинав кар’єру, працюючи під крилом фабриканта малобюджетних стрічок, продюсера й режисера, Роджера Кормена.
Хоча Коппола не вірить у жанри – скажімо, що бувають окремо фільми жахів, комедії, романтичні історії чи трилери. Насправді на ці категорії, для зручности, їх ділять дистриб’ютори, прокатники. «Тобто, – на думку Копполи, – життя як воно є – це фільм жахів, але водночас і комедія, й історія кохання, і, безумовно, трилер».
Важко не погодитись. У випадку ж із фільмом «Поміж» режисер просто побачив сон, що скидався на ґотичний роман, і який йому цікаво було зробити тієї форми й того типу, як у молодості, коли отримати роботу молодому режисерові було найпростіше, погодившись знімати жахалки.
«Поміж» – кіно достатньо непросте для сприйняття, фільм-загадка, що глибоко просякнутий мотивами творчости знаменитого американського письменника-романтика Едґара Аллана По. Взагалі, це кіно є своєрідним екскурсом у психологію творчости, є спробою автора, себто Копполи, через власний фільм проговорити надзвичайно складні речі й, можливо, пізнати їх, утвердитися у здогадах, а потім, також можливо, і знову засумніватися.
Лиш варто додати, що Коппола цей свій фільм, як і попередні два («Молодість без молодости» й «Тетро») створював, сказати б, у спробі відмовитися від себе колишнього. Адже він нарешті має можливість ні від кого не залежати, самотужки фінансувати своє кіно і робити його за невеликі бюджети – максимально мінімалістично, ну майже як у студентські роки – своєрідний виклик: наскільки, мовляв, я молодий і що насправді можу?.. Принагідно, про пізню творчість Копполи, про пошук ним своєрідного еліксиру молодости у програмі йтиметься у спеціальному сюжеті.
В кожнім разі, Френсіс Форд Коппола створив украй особистий, вільний від зовнішніх зобов’язань, похмурий, екстраординарний, моторошний і суперечливий фільм із великою повагою до творчости і постаті Едґара Аллана По, а також суголосний самій натурі цього тривожного та неспокійного письменника й поета. І якщо Коппола, за власним зізнанням, «Хрещеного батька» фільмував «про заповіт», «Розмову» – «про самотність», то стрічку «Поміж» – «про втрату»…
**
ФРЕНСІС ФОРД КОППОЛА, БАЛАНСУЮЧИ ПОМІЖ
Уславлений автор «Хрещеного батька» та «Апокаліпсиса наших днів» – двох картин, які зробили цього кінорежисера класиком світового кінематографа – Френсіс Форд Коппола продовжує створювати фільми й сьогодні. Причому одразу в трьох іпостасях – як сценарист, продюсер та кінорежисер.
Із кінця вісімдесятих років минулого століття у його фільмах яскраво проявила себе окрема та особлива тема, яка раніше була на марґінесі творчости Копполи. Кожна нова його стрічка розповідає про існування, точніше, про балансування людини поміж двох світів, які представляють полярні виміри буття – поміж життям та смертю, молодістю та старістю, погордою та замиренням.
Першим фільмом на цю тему є «Дракула» – пишна та візуально насичена екранізація роману Брема Стокера. Тут вічність, безсмертя досягалися ціною прокляття, яке отримав граф Дракула, коли кинув виклик християнському Богові. Кохання чоловіка та жінки у цій картині протиставляється живій вірі, втрата кохання веде до боговідступництва, а воно, своєю чергою, до химерного існування поміж двох смертей жахливого упиря.
Зло тут подане через надмірність людських очікувань, через занадто високу оцінку земних пристрастей, які заступають усе інше. Вампір Дракула свою спрагу кохання перетворив на спрагу крови, а прагнення справедливости – на брутальне насилля. У фіналі стрічки він усе ж отримує спокій, якого був позбавлений, і прощення, якого чекав століттями.
1996 року Коппола фільмує дуже своєрідну кінострічку «Джек», яку можна назвати сучасною притчею. У ній ідеться про чудесне народження дивовижного хлопчика, який фізично розвивається учетверо швидше за своїх ровесників. Він народився двомісячним, а десяти років скидається на сорокарічного чоловіка, якому досить дискомфортно у своєму великому тілі та у своєму звичному оточенні. Хлопчик прагне спілкування з ровесниками і, зрештою, отримує бажане.
У цьому фільмі від самого початку були задані доволі своєрідні правила гри, бо народження дитини відбувається на карнавалі, серед дивовижних міфологічних персонажів, які позначають собою водночас сьогодення та певну міфологізовану давнину, у якій жили велети і неймовірні герої. І Джек стає частиною новітнього міфу, у якому скороминучість людського життя як певна універсальна категорія контрастує з потребою людини у взаєморозумінні та любові, на яких, як завше, ніколи не вистачає часу.
2007 року Коппола екранізує повість румунського письменника та філософа Мірчи Еліаде «Молодість без молодости», у якій розповідає незвичайну історію вченого лінґвіста Домініка Матея. Сповнений амбіцій, молодий учений намагається дістатися витоків людства, певної прамови, яка лежить в основі усіх інших мов.
Він присвячує усе життя дослідженням, проте на схилку років розуміє, що успіху так і не досяг. І ось у сімдесятичотирирічному віці у нього влучає блискавка, що призводить до неочікуваних наслідків. Через десять тижнів Домінік виходить із лікарні молодим чоловіком, який готовий розпочати нове життя.
Через п'ятнадцять років у Швейцарії він стикається зі ще одним випадком влучання у людину блискавки, що призвело до парадоксальних наслідків. Уражена блискавкою дівчина ніби перенеслася на тисячоліття назад. Домінік опікується нею, і та з кожним днем усе більше реґресує до омріяного вченим першоджерела, розмовляючи давніми й забутими мовами. І з кожним новим відкриттям вона все старішає і старішає.
Зрештою, Домінік відступає. Давня таємниця має поступитися місцем звичайному людському життю, яке не витримує напруги міфу.
2009 року Коппола фільмує стрічку «Тетро», у якій веде про фатальні помилки минулого та спосіб лікування задавнених таємниць.
Сюжет про двох братів – Анджело та Бенні, – які намагаються порозумітися після довгої розлуки. Старший брат Анджело – бунтар і письменник – порвав усі стосунки із власною родиною і навіть змінив ім’я на Тетро, аби почати життя спочатку. Причиною його травми став конфлікт із батьком, спочатку через вибір професії, а згодом через любовне суперництво.
Тетро написав книгу про своє минуле, яку не хоче публікувати, і навіть зашифрував її. Проте Бенні розшифровує рукопис, дописує його та ставить на театральній сцені. Для нього це нагода більше дізнатися про власну родину.
Театральна вистава слугує тут лейтмотивом фільму. Як своєрідне ритуальне дійство вона повертає героїв у минуле, та робить їх частиною сучасного міфу.
Вночі з 28 на 29 квітня о 00:30 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – остання за часом стрічка Френсіса Форда Копполи «Поміж». Як уже було сказано, ця назва має архаїчні корені. І так само до архаїки, до витоків звернені усі пізніші фільми кінорежисера.
У нашій бо сьогоднішній картині йдеться про двох письменників – сучасника і класика, – які дивним чином спілкуються і розв’язують таємницю заплутаних злочинів, пов’язаних із життям американського містечка.
І цей фільм, напевне, найрадикальніше розводить два світи – реальний денний та нічний снодійний. Навіть якщо після цієї стрічки Коппола більше нічого не зафільмує, картина під назвою «Поміж» стане гідним завершенням його плідної кар’єри, яка, так чи так, проте також розвивалася завжди поміж – поміж геніальними прозріннями та не менш геніальними невдачами.