Вночі з 14 на 15 квітня о 00:30 на телеканалі «1+1» дивіться програму АРҐУМЕНТ-КІНО та фільм режисера Тоба Гупера «Життєва сила»/Lifeforce (1985, Велика Британія – США).
«Життєва сила» – британсько-американська стрічка того самого Тоба Гупера, що він є автором таких вже абсолютно класичних фільмів у жанрі горор, як «Техаська різанина бензопилкою» та «Полтерґейст». Тих картин, що вони не тільки змінили й визначили принципові канони жанру, породили десятки якщо не сотні послідовників по всьому світу, а й вплинули на кінематограф загалом. Принагідно в програмі демонструватиметься спеціальний сюжет про творчий шлях Тоба Гупера, котрий почав активно знімати ще з дев’яти своїх років: тоді – на батьківську 8-міліметрову кінокамеру, згодом як незалежний фільмар, зрештою – в Голлівуді…
Ну а фільм «Життєва сила» розпочинається з того, що спільна британо-американська експедиція, яка на шатлі «Черчіль» вирушила для перехоплення й дослідження комети Ґаллея, знаходить там чужопланетний об’єкт із капсулами, де в анабіотичному стані перебувають неземної краси жінка і двоє чоловіків. Опинившись на Землі, вони виходять з анабіозу й посеред Лондона розпочинають полювання на людську життєву силу, перетворюючи самих людей на своєрідних зомбі. Усе це скидається на початок кінця світу…
Варто зазначити, що «Життєву силу» створено за романом «Космічні вампіри», який належить перу надзвичайно плодючого англійського письменника й філософа Коліна Генрі Вілсона, автора понад вісімдесяти книжок у царинах літературної критики, музики, кримінології, соціології, історії, сексології, філософії, окультизму, а також тридцяти п’яти романів. Серед яких, скажімо, «Распутін і крах дому Романових», також – цикл творів про загадки Атлантиди, а ще – надпопулярна саґа «Світ Павуків», яка стала культовою, і згодом її продовження навіть дописували інші автори. А найзнаменитіший, насичений правдивим філософським змістом, фантастичний роман Вілсона, котрий побачив світ іще 46 років тому, називається «Паразити свідомости».
Цікаво зауважити, чому, на відміну від Вілсонового роману «Космічні вампіри», в якому астронавти виявили чужопланетний корабель у поясі астероїдів, в екранізації йдеться про комету Ґаллея. Річ у тім, що фільм виходив до прокату влітку 1985 року, а в лютому 86-го комета Ґаллея мала якнайближче підійти до Соняшної системи. Пригадується, ламентування про можливий кінець світу тривали довго й напружено, щось на зразок торішніх, пам’яті «календаря майя». Навіть пізнішу, ківтневу, Чорнобильську катастрофу згодом підверстували до можливої дії злощасної комети, яка насправді умовно впритул і наразі безпечно наближається до Землі періодично і з давніх давен – кожних 75-76 років.
Та, попри всі спекуляції на гіпотетичному «космічному кінці світу», «Життєву силу» згаданого часу належним чином не поцінували ні глядачі, ні критики. Дарма, що, скажімо, спецефекти до неї майстрував – і отримав нагороду на поважному профільному фестивалі в каталонському Сиджесі – знаменитий Джон Дайкстра, котрий прославився своєю роботою над «Зоряними війнами». Також, поряд із драматургійними та режисерськими чеснотами, у «Життєвій силі» чудова музика самого Генрі Манчині – того самого, що раніше або пізніше писав саундтреки до таких вікопомних кінострічок, як «Сніданок у Тіффані» чи «Великий Лебовський», а загалом – до майже 500 фільмів і телесеріалів…
Отже, «Життєва сила», це масштабне кіновидовище, одне з найцікавіших творінь Тоба Гупера, поєднує собою кілька жанрів: фільм жахів, катастроф та вампірські й зомбі-пристрасті обгорнуті виразними науково-фантастичними мотивами. І все це дійсно не могло обійтися без згаданих вже мною спеціальних кіноефектів. Але, як дотепно зауважив один із шанувальників картини, чи не найголовнішим спецефектом у «Життєвій силі» була, звісно, Матильда Мей у ролі «космічної дівчини», яка практично увесь фільм нехтувала такою нікчемною річчю, як одежа…
Тоб Гупер шукав для цієї ролі, сказати б, еталонну жінку, чий образ мав наближатися до ідеалу жіночности. І йому це вдалося. Французька актириса арабського походження Матильда Мей тоді лишень розпочинала свою кар’єру, яка згодом щасливо склалася у співпраці з першорядними європейськими постановниками – Клодом Шабролем, Жаком Демі, Вернером Герцоґом, Біґасом Луною та іншими.
**
ТОБ ГУПЕР – КЛАСИК ГОРОРА
Понад два місяці тому американському кінорежисерові, сценаристу і продюсеру Тобу Гуперу виповнилося сімдесят років. За плечима цього ветерана кінематографа кілька десятків кінофільмів і телесеріалів, а також звання безумовного класика американського горора, іншими словами – фільму жахів. Власне, класиком його зробила вже перша повнометражна стрічка «Техаська різанина бензопилкою», зафільмована режисером 1974 року.
Картина стала одним із перших слешерів – особливого піджанру фільмів жахів, під жанру, який відзначається не тільки виразним та особливим насильством, а ще й схильністю до соціальних і політичних метафор. Стрічка була створена у кризовий та непевний період американської історії, що він пов'язаний із політичними зловживаннями, війною у В’єтнамі та всезагальною розгубленістю американського суспільства. Гупер казав, що на «Техаську різанину бензопилкою» його надихнули телевізійні та газетні новини.
З того часу історія про гурт молодих людей дещо анархічних поглядів і поведінки, які потрапляють до рук божевільної родини з американської глибинки, стала у фільмах жахів канонічною.
Подібний сюжет лежить в основі іншої стрічки Гупера – «Атракціон жаху», яка розповідає про чотирьох молодих людей, що ті прийшли розважитися до парку атракціонів, а згодом лишилися у ньому після закриття і стали свідками досить неприємних родинних таємниць.
Фільм багато в чому слідує формулі «Техаської різанини», проте більше уваги надає її символічному виміру, а також вкоріненості не тільки в американську історію чи географію, а також і в американську культуру, яка подається у фільмі дещо ґротескно.
Власне, схильність до таких історій, плюс відповідний політичний контекст, зробили Гупера наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих років ХХ століття правдиво актуальним і навіть політично викличним кінематографістом.
Цим скористався кінорежисер Стівен Спілберґ, який після успіху своїх кінострічок почав практикувати як продюсер. Саме він запросив Гупера фільмувати картину «Полтерґейст», яка виявилася подвійним дебютом – Спілберґа як продюсера, а Гупера як режисера-постановника на великій голлівудській студії.
Стрічка розгортає історію про пересічну американську родину Фрілінґів, яка була несподівано атакована духами із потойбіччя. Проте, перед нами не просто традиційна і для Гупера, і для Спілберґа історія про родину, яка переживає кризу. Це також фільм, який має на меті максимально осяжно описати суспільну атмосферу Америки того часу. Ідеться, власне, про рейґанівську політику сильної руки та реставрацію консервативних ідей, які панували в тодішньому суспільстві. І родина Фрілінґів тут постає як своєрідна лабораторна зразково-показова американська сім’я, що вона близька до республіканських та консервативних цінностей. Проте увесь її добробут, уся показна доброчесність тримаються на трупах у прямому значенні цього слова, адже дім Фрілінґів стоїть на старому цвинтарі, з якого нечесні забудовники перенесли тільки надгробки.
Ця доволі макабрична і виразна історія виявилася дуже влучною та комерційною успішною, вона породила власний культ і наслідування.
Проте, вона не допомогла Гуперові закріпитися в Голлівуді. Схоже, що його естетика, не зважаючи навіть на опіку Спілберґа, виявилася занадто радикальною для великих студій.
Відтак, у подальшому Гупер фільмує на незалежних невеликих студіях, а також на телебаченні й навіть поза межами Сполучених Штатів. У середині вісімдесятих він підписує контракт зі студією Cannon, для якої фільмує три картини.
Одна з них — продовження «Техаської різанини бензопилкою» – вже не таке новаторське, проте доволі спекулятивне кіно з явним сексуальним підтекстом і знаменитістю в головній ролі.
У цій картині зіграв Денніс Гоппер, голлівудська кінозірка, актор контраверсійний, як і сам режисер цієї екранної історії. Фільм став своєрідним атракціоном жаху, на якому натуралізм поєднався з особливим і доволі виразним гумором.
Водночас, ця стрічка засвідчила своєрідну чутливість кінорежисера до певних феміністичних ідей, бо якщо у попередніх його фільмах жінки здебільшого були пасивними жертвами, то в цьому головна героїня не тільки чинить правосуддя, а ще й виходить переможцем чи навіть тріумфатором із доволі непевної та загрозливої ситуації.
У новому тисячолітті Гупер продовжує фільмувати й частково повертається до естетики кінця сімдесятих, початку вісімдесятих років минулого століття, коли кінематограф міг дозволити собі вийти за межі численних умовностей. 2004 року він знімає римейк контраверсійної та дуже жорстокої стрічки 1978 року «Жахіття дому на пагорбі», яка розповідає про серію убивств у Лос-Анджелесі.
Гуперові вдається не тільки відтворити колорит ориґіналу, але й перевершити його у плані концепції та виражальних засобів. Його фільм також нестерпно жорстокий, проте ця жорстокість, як уже традиційно у цього режисера, закликана відтворити суто американські реалії, цього разу звичаї Голлівуду, котрий так само безжально шматує людей, як і серійний убивця у фільмі.
Через два роки Гупер візьме участь у телесеріалі «Майстри жаху», в рамцях якого зафільмує дві непересічні стрічки. Одна з них – «Проклята істота» – знову торкнеться американської історії, цього разу пов’язаної з видобутком нафти. Героєм цієї картини є шериф невеликого американського містечка, який у дитинстві пережив трагедію, що вона його переслідує усе життя.
Ця трагедія сталася під час святкування дня народження його батька, який у нього на очах спочатку вбив матір героя, а згодом намагався вбити його самого. Через двадцять років уже дорослий одружений чоловік, він усе ще не розуміє причини цих жахливих подій. І ось на черговий день – тепер вже його – народження, невідома істота, яка колись вселилася у його батька, повертається за ним самим.
Вночі ж із 14 на 15 квітня о 00:30 в АРГУМЕНТІ-КІНО – «Життєва сила» – друга кінострічка з пакету проектів Гупера, створених на кіностудії Cannon. За первинним продюсерським задумом, це мав бути водночас блокбастер та авторське кіно — доволі радикальне поєднання, яке мало примирити комерцію та шанувальників кінорежисера. У результаті, розчаровані були і перші, й другі. Як для блокбастера фільм надто архаїчний, у порівнянні з продукцією великих голлівудських студій. Водночас, він не настільки радикальний, як на це сподівалися шанувальники «Техаської різанини бензопилкою».
Проте, фільм дивитися все ж варто. Річ у тім, що перед нами історія, котра не просто не відповідає якимось кіноманським чи касовим очікуванням. Перед нами кіно, яке відкриває нові теми, що ті згодом стануть сюжетами найпопулярніших фантастичних фільмів. Гупер фактично першим повернув до кіна тему чужопланетного вторгнення, яка на той час втратила актуальність через надто ідеалістичні очікування людства. І повернув він цю тему доволі ориґінально – через історію кохання.
Режисер Гупер завжди назирці – хто-хто, а він знає, звідкіля чекати чергового чудовиська.