У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО вночі з 3 на 4 лютого, о 01:05, на телеканалі «1+1» демонструватиметься фільм «Тіло-двійник»/ Body Double (1984, США; інші варіанти перекладу – «Підставне тіло» і «Подвійне тіло») – на сьогодні вже класика жанру, трилер майстра цієї кіносправи американського кінорежисера Браяна Де Пальми. В одній із головних ролей – Мелані Ґріффіт.
Сюжет фільму, сказати б, у всіх розуміннях освячений міфологією кінематографічного Голлівуду. Все, власне, й розпочинається із невдатливого фільмування – головний герой картини, актор Джек Скаллі (у виконанні Крейґа Воссона) страждає на клаустрофобію, через що і втрачає роботу.
А затим іще багато чого – зокрема, кохану і душевний спокій, бо на голлівудських пагорбах він мимоволі стає свідком убивства.
На глядача «Тіла-двійника» чекає справжній сюжетний ребус, бо екранна історія заплутана й переплутана до краю, до межі – вона ніби подвоюється і навіть потроюється у складно вибудуваних дзеркальних лабіринтах розіграної інтриги. Тут маса драматургійних та режисерських провокацій і обманок. А закільцьований фінал глядача неврівноваженого узагалі може вивести із себе: що ж насправді відбувалося і відбулося в цій історії? Отже, в кожнім разі, треба дивитися уважно – і це єдино можливий шлях розгадати інтригу «Тіла-двійника» Де Пальми.
Лишень зауважу, що режисер, якого через цей фільм критикували за самоповтори, у цьому своєму фільмі насправді підсумовує певний період власної творчости, ніби балансуючи на межі самопародії. Утім, про це, а також про певну ілюзію пізнання – про підглядання у кінематографі Браяна Де Пальми йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті.
Принагідно ж зацитую самого винуватця, Де Пальму, що він сказав про свій творчий шлях буквально таке: «Природно, ніхто не хоче самоповторів не залежно від жанру. Наприклад, я не волів би фільмувати чотирьох «Бетменів» чи трьох «Людин-павуків» лишень тому, що велика кількість глядачів піде їх дивитися, і я зароблю трохи більше грошей, ніж мені потрібно. Тому, в основному, мені вдалося від цього убезпечитися. Я завше прагнув вивчати різні сфери життя, нові сюжети й ситуації, також я шукав відмінні одна від одної локації для знімання. Я намагався не працювати в одному стилі. Але, безумовно, кілька моїх фільмів створені у жанрі трилера. В основному, вони стали результатом моїх студентських досліджень творів Альфреда Гічкока. Я використовував його манеру оповіді та основні принципи кінематографа 70-х років».
Свого часу до кінотеатрального прокату фільм «Тіло-двійник» Браяна Де Пальми вийшов під гаслом «Ти не можеш вірити всьому, що ти бачиш». Ну що ж, лишилося переконатися у правдивості цієї максими.
***
БРАЯН ДЕ ПАЛЬМА ТА ПІДГЛЯДАННЯ
Браян Де Пальма належить до старшого покоління американських кінематографістів, яке поєднало у собі класичний спадок Голлівуду з новітньою європейської кіномодою. Багато фільмів цього режисера перебувають на перетині, сказати б, умовного Гічкока з умовним Антоніоні – двох знаменитих кіномайстрів ХХ століття, які істотно реформували саму кінематографічну мову. Від першого Де Пальма взяв вуаєризм як основу кінематографічної техніки оповіді, від іншого – відносність знання, яке герой, а з ним і глядач, отримує від практики підглядання.
Іншими словами, Де Пальма у своїх фільмах ніби каже: «Не вір очам своїм!».
Однією з перших картин на цю тему стала стрічка «Вітання», у якій одну з ролей – підглядальника-кінолюбителя – зіграв молодий Роберт Де Ніро. Взагалі, у фільмі три дійові особи, троє молодих чоловіків призовного віку, які намагаються уникнути військової служби, аби не потрапити до В’єтнаму.
Один із них намагається розкрити урядову змову, збільшуючи світлину вбивства Джона Кеннеді, як це робив колись фотограф із фільму Антоніоні «Фотозбільшення». Інший знайомиться з жінками за допомогою комп’ютера, потрапляючи до різних халеп. А от герой Де Ніро знімає любительські фільми. При тому він використовує сам процес фільмування задля спокушування довірливих та амбітних дівчат.
Власне, оця подвійна роль підглядання і стане згодом основою інших стрічок Де Пальми, у яких персонаж не зможе пересилити власну пристрасть, хоч саме вона і ставатиме причиною його неприємностей.
Прикладом такого кіна є трилер «Сестри», де йдеться про скандальну журналістку, яка стала свідком убивства невідомого їй чорношкірого чоловіка у вікні будинку навпроти. Вона телефонує в поліцію і поспішає особисто викрити вбивцю.
Де Пальма демонструє не просто момент убивства і підглядання, він робить видимим увесь процес розслідування і приховування злочину, використовуючи поліекран. Себто він демонструє дві події водночас, створюючи додаткове кінематографічне напруження і відкриваючи широке поле для витріщання глядачеві.
Розв’язка цієї історії відбувається у божевільні, куди героїню запроторює хитрий лікар, що той певним чином причетний до вбивства. У шпиталі він піддає журналістку гіпнозу, і та про все забуває. Таким чином витісняються докази, отримані від підглядання, бо один біологічний процес замінюється на інший.
Іронію Де Пальми щодо побачених на власні очі подій можна простежити і в інших його фільмах, зокрема, у політичному трилері «Очі змії», де йдеться про вбивство американського міністра оборони, яке здійснили корумповані військові. Убивство відбулося, проте злочинцям слід усунути ще й надто втаємничених свідків. На заваді ж їм стає пересічний полісмен, який дізнається правду, переглядаючи записи камер спостереження.
Врешті-решт, правда не може захистити і його, бо відеозаписи можна стерти, а самих свідків якимось чином переконати.
Картина «Очі змії» перекидає місток до епохи новітніх медій та широко вживаних технічних засобів, які дають можливість фактично без найменших зусиль фільмувати повсякденне життя. Все у світі стає видимим, проте від цього нічого суттєво не змінюється.
Розкриття цієї теми доходить своєрідного апофеозу у картині 2008 року «Редаговано».
Де Пальма розповідає про війну в Іраці, яку фіксує на свою відеокамеру рядовий американської армії Салазар. Герой після повернення додому мріє стати кінорежисером, а зараз фільмує на побутову камеру документальну стрічку про своїх товаришів.
Незабаром він стає свідком зґвалтування і вбивства своїми колегами шістнадцятирічної іракської дівчини. Фіксуючи все це на камеру, Салазар сподівається викласти відео в мережі, що має стати сенсаційним викриттям, яке прославить його.
Проте не так сталося, як гадалося. Салазара викрадають місцеві повстанці, жорстоко вбивають за злочин колег, а відео його вбивства викладають в інтернеті.
У цьому фільмі Де Пальма виявляє увесь свій сарказм стовно амбіцій мас-медій, які не стільки інформують людей та допомагають покращити світ, скільки всіляко підживлюють людське прагнення підглядати, прагнення цілодобового пасивного витріщання, яке цілковито їх паралізує і деморалізує.
У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО вночі з 3 на 4 лютого, о 01:05, «Тіло-двійник» Браяна Де Пальми – стрічка, що вона є по-своєму підсумковою для режисера і його тривалої роботи у Голлівуді. Це насамперед історія про сам феномен кінематографа, який виявляється не стільки місцем приємних ілюзій, скільки територією фальшування, яка здатна існувати лишень завдяки схильності людини до підглядання.
Не випадково головним героєм постає актор, лицедій, котрий живе з того, що демонструє себе. Проте він також і вуаєр, який звик спостерігати за життям із певної перспективи, як глядач у кінозалі.
Зрештою, перед нами також фільм, який демонструє усю силу кіна Де Пальми, усю його формальну візіонерську майстерність, усю цю магію, яка лежить в основі насолоди від споглядання і насолоди від фантазії. Саме вони, попри все розвінчання, донині залишаються основою кінематографа.
- Читайте також на СМ: Чиста сінефілія Брайяна Де Пальми