Американо-японські відносини мають свою довгу та складну історію не тільки у власне історичній ретроспективі, але й у кінематографі. І найчастіше вони тут демонструвалися через стосунки чоловіків, здебільшого – через їхнє протиборство.
Жінки завше відігравали пасивну роль жертв обставин або помічниць чоловіків. Прикладом такого статусу американки у Японії була стрічка режисера Рідлі Скотта «Чорний дощ», у якій ішлося про американських детективів, котрі спочатку затримують у Нью-Йорку японського злочинця, а згодом супроводжують його на батьківщину, до Токіо.
У токійському аеропорту їх ошукують злочинці, після чого американцям доводиться лишитися в Японії, аби довести справу до логічного кінця. І саме в Токіо один із детективів стрічає американку, яка, знаючи місцеві традиції, спочатку аж ніяк не хоче допомагати своєму землякові.
Її резони очевидні – у Японії ніхто не ризикне піти проти якудзи, місцевої мафії, це ж не Америка. Згодом, після певних драматичних перипетій, вона зголошується допомогти, проте її участь лишається поза кадром самої історії.
У новому тисячолітті героїнь-американок, які відвідують Японію з власною метою, явно побільшало. І вони вочевидь стали самостійнішими. Одна із них особливо прославилася. Це – Наречена на ім’я Беатрікс Кіддо – безжальна месниця із фільму Квентіна Тарантіно «Вбити Білла».
Беатрікс прибуває до Токіо, аби помститися колишньому бійцю угруповування «Смертоносні гадюки» О-Орен Ішиї, що та була учасницею замаху на її життя під час репетиції весілля. Тепер бо О-Рен очолює місцевий мафіозний клан, і подолати її буде дуже нелегко.
Звісно, уся ця мандрівка, як і дії Беатрікс у Японії, мають стосунок винятково до жанрового кінематографа минулих років, що його полюбляє і шанує Квентін Тарантіно. Відтак на перший план виходить саме видовище, криваве і яскраве, але скріплене певною системою етичних норм, на якій тримається це кіно і, зрештою, уся японська міфологія.
Не менш ексцентричною та небезпечною виявилася іще одна кіномандрівка до Японії, яку здійснює героїня фільму «Прокляття» американка Карен. Вони прибуває до цієї країни услід за своїм хлопцем, котрого тут тримають невідкладні справи.
Аби не гаяти часу, Карен знаходить роботу у соціальній службі та одразу ж вирушає до першого свого клієнта, паралізованої бабусі, до слова, також американки. Саме там вона стрічає зловісних японських привидів, які не відпустять її до самого фіналу. Річ у тім, що Карен ступила на місце убивства, що скоєне у гніві; і, за місцевими традиціями, це місце вважається проклятим, відтак кожен, хто переступив межу, приречений померти.
«Прокляття» є американським римейком японської стрічки, і його зафільмував у Голлівуді сам режисер ориґіналу. Багато що в картині лишилося незмінним, окрім, власне, головної героїні, яка виглядає виклично в японських декораціях та в новому для себе амплуа жертви мстивих японських духів.
Взагалі, американки гостро відчували власну чужинність і навіть недоречність у Японії, що та явлена відмінною від Америки цивілізацією. Найповніше ця тема втілилася у мистецькому кіні, зокрема, у фільмі Софії Копполи «Втрачено під час перекладу», який розповідає історію юної американки Шарлотти, що та нудьгує у японському готелі, чекаючи на свого незмінно заклопотаного чоловіка.
Шарлотта за фахом і за покликанням філософ, вона нещодавно закінчила коледж і ще не вирішила, до чого докладе рук, відтак увесь її час присвячено спогляданню – і себе, і довколишніх. І незабаром Шарлотта знаходить споріднену душу – колись знаменитого американського актора Боба Гарріса, який прибув до Японії рекламувати місцеве віскі. Їм обом незатишно серед тамтешніх реалій, проте так само незатишно і серед своїх рідних.
Зрештою, режисерка фільму обирає Японію, аби розповісти не стільки про цю країну, скільки про самотність американців, їхню неприкаяність, яка виглядає ще виразнішою на тілі місцевих звичаїв та місцевої мови.
Вночі з 7 на 8 жовтня о 00:15 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» – іще одна історія американки в Японії, фільм режисера Робера Еллана Акермана «Суші Ґерл». Як і більшість згаданих персонажів, героїню цього фільму до Японії привело кохання, як згодом виявилося, – нещасливе. Проте це аж ніяк не спинило дівчину, яка вирішила прийняти виклик і поборотися за своє місце під японським сонцем.
Зрештою, сама Японія явлена героїні не самурайською етикою, не зловісними духами і не якимись технічними новинками, а кухнею, власне, однією стравою, яку вона прагне навчитися готувати краще за японців. Звісно, це тільки загальна канва історії, проте фільм нею не обмежується, торкаючись інших тем. І все ж «Суші Ґерл» – насамперед комедія, у якій і характери героїв, і культурні особливості максимально пом’якшені та подані під іронійним кутом зору. Назагал, це фільм, у якому Японія та Америка не постають аж такими чужими та непримиренними. Війна скінчилася, смакуйте на здоров’я!