Телебачення нічого не продукує. Воно розповсюджується у величезних кількостях; воно продукує розповсюдження, дифузію. Кінець-кінцем, воно зіштовхується з потребою створювати події; кіно не прагне перетворити на подію те, що воно знімає. Телебачення потребує цього, аби довести, що воно щось робить, зробити з цього подію. <…>
Продукується багато розповсюдження, дифузії, але що це таке? <…> Що таке дифузія світла? Це значно менш чітке, розмитіше світло. Дифузія світла прекрасна, коли вона зображається художниками. Але телебаченню цього покищо не вдається. Кіно спрямовує світло на щось. Воно організувало свою систему розповсюдження, яка стала дещо архаїчною. Телебачення не змогло організувати виробництва на основі свого розповсюдження… <…>
Телебачення захоплює образи, або воно захоплює можливість їх робити. В кращому разі воно робить картинки, що ті не є образами. Під час поїздок, що ми бачимо у світі? Нічого. Подивіться сьогодні телебачення. Що ви бачите? Коли ви кажете про Ліван, ви бачите пана в костюмі, крихітну квадратну фігурку, зняту за допомогою апаратури, що її мінімальна вартість 100 000 франків, і на маленькому екрані з’являється напис – “Бейрут”. <…>
Це вже не зображення, це навіть не картинка, це текст. Цей текст нагадує вам, що в вас є образи, що в вас є бажання образів. Я б сказав, що кіно – це свого роду леґенда, що вона підтримується телебаченням, подібно тому, як німці щонайжорстокіше підтримували леґенду про євреїв, але без них вони б нічого не змогли зробити. Телебачення нічого не може зробити без кіна, скажемо інакше: засоби масової комунікації нічого не можуть зробити без кіна, без цього прагнення до проекції, без цього бажання бути більшим за себе. Це бажання не повинно бути надто великим: треба його стримувати.
Навіть фізично кінозображення складається з крапок, і більше того, вони є арифметичним образом зображення. Це код мови чи математичний код, що дозволяє визначити, що зображеня виникає з крапок. Та спробуйте таким чином подивитися на Рембрандта, ви ніколи не побачите ніякої крапки. Ви, можливо, побачите її в поганого художника, та ніколи в Рембрандта.
Й адже телевізійне зображення не випадково називається сіткою, решіткою; решітка – це й решітка водостоку, це і ґрати на в’язничному вікні. <…>
Стиснення величини, що відбувається у нас всередині, вступає в боротьбу з телебаченням, що воно надто вже старається привести цей надлишок розмірів, цей надлишок надії у більшу відповідність з “нормою” й зменшує їх надто сильно. Кіно воістину подібне до полум’я, що його телебачення і засоби масової комунікації перетворили на попіл, а тепер підтримують.
Жан-Люк Ґодар
Значення нових засобів комунікації для кіна.
“Сучасна еволюція засобів масової інформації та їхній вплив на кіно”.Матеріали семінару федеральної комісії з кінематографа.21-23 жовтня 1985.
Швейцарія, Локарно