Мексика – один із двох найближчих сусідів Сполучених Штатів. І якщо Канада у свідомості американців є тільки блідою копією власної країни, то Мексика для них – щось прямо протилежне. Мексика – це свого роду несвідоме Америки, куди остання витісняє усі свої неприйнятні і навіть злочинні імпульси.
Відтак американець приречений у Мексиці – таке твердження Голлівуд сприймає беззастережно, і цій темі він присвятив безліч кінострічок. Одна із них – «Скарби Сьєрра-Мадре» режисера Джона Г’юстона. У фільмі йдеться про американця-невдаху Доббса, який не може дати собі ради у Мексиці. Він постійно потрапляє у різні халепи, аж поки не стає учасником експедиції за золотом. На самому початку старий золотошукач попереджає його про небезпечну владу, яку золото має над людською душею, проте Доббс відмахується від цього. Уся подальша історія – це занурення героя у параною, яка переростає у насильство. Доббс намагається вбити свого компаньйона, проте все одно зазнає фіаска. Мексика у цьому фільмі ніби відображає внутрішній стан героя, його спустошену душу, одержиму розчаруванням, гнівом та насиллям.
«Скарби Сьєрра-Мадре»
Мексика в кінематографі також часто-густо постає місцем суворого патріархату, як от у картині режисера Сема Пекінпи «Принесіть мені голову Альфредо Ґарсії». Картина починається із розслідування, що його вчиняє своїй доньці жорстокий та свавільний батько, який намагається дізнатися, від кого та вагітна. А дізнавшись, що батьком дитини є його близький друг, кидає клич: «Принесіть мені голову Альфредо Ґарсії!».
Власне, цей заклик веде до нечуваної ескалації насилля, у яке втягується іще один невдаха-американець, Бенні, що він прагне радикально змінити своє життя у Мексиці. Бенні долучається до пошуків Альфредо Ґарсії і навіть знаходить його, проте спритніші суперники випереджають американця. У цій доволі суворій та натуралістичні картині насилля невіддільне від Мексики, її традиційного способу життя та цінностей. У фіналі герой убиває всесильного батька, проте гине й сам, не зумівши побороти мексиканський фатум.
«Принесіть мені голову Альфредо Ґарсії!»
Іще один образ Мексики пов'язаний із різного роду романтичними пристрастями, які просто не можуть не зародитися у цій країні всіляких крайнощів. Яскравою ілюстрацією цієї тези стала стрічка Тоні Скотта «Помста», зафільмована 1990 року. У ній ідеться про любовний трикутник, у якому опинилися колишній американський пілот, старий мексиканський мафіозі та його молода дружина. Зрештою, ця історія не стільки романтична, скільки жорстока, бо коханці у Мексиці не можуть поєднатися просто так, для початку вони мають бути жорстко покараними суворим батьком, згодом пройти шлях непростих випробувань і аж тоді з’єднатися навіки.
Звісно, подібного роду образи Мексики тримаються на міцно вкорінених американських стереотипах про цю країну, що вони формувалися впродовж століть, і від яких фактично неможливо позбавитися. Та якщо стереотипи неможливо викорінити, то ними можна скористатися, як це зробив «американський мексиканець» Роберт Родріґес. Родріґес народився у Сполучених Штатах, проте зробив успішну кар’єру в Голлівуді, вміло експлуатуючи образ мексиканця ель-мар’ячі, міфічного музиканта-месника, який нещадно мститься своїм ворогам, а зброю носить у футлярі від гітари.
1996 року Роберт Родріґес зафільмував показову стрічку «Від заходу до світанку», за сценарієм Квентіна Тарантіно, у якій перетворив Мексику не просто на місце розгульного насилля, але й на пристанище темних сил, які фактично піднялися із пекла.
До самого фіналу стрічки історія про кримінальних братів Ґекко, які втекли до Мексики від американського правосуддя та були атаковані вампірами у придорожньому стриптиз-барі, виглядала черговою кіномістифікацією від іронійного Тарантіно. Проте наприкінці цієї кривавої та загалом веселої історії про пошуки віри й душевного спокою виникає загальний план місця події, і ми бачимо, що стриптиз-бар – тільки прибудова до піраміди ацтеків – давніх жителів Мексики, які уславилися своїми людськими жертвопринесеннями. Таким чином ця історія набуває величного міфологічного звучання, хоча й активно не подобається самим мексиканцям.
2004 року мексиканський художник, музикант і кінорежисер Серхіо Арау випустив доволі дотепний фільм, знятий у псевдодокументальній манері – «День без мексиканця», в якому оповів історію про сучасну Каліфорнію, де одного дня щезають усі мексиканці – не більше й не менше, а три мільйони людей. Ідеться, звісно не тільки про мексиканців, але й загалом про латиноамериканців, яких білі американці не особливо розрізняють, називаючи усіх людей, які живуть на схід від їхнього кордону мексиканцями.
У цьому фільмі Каліфорнія опиняється відрізаною від зовнішнього світу сильним і загадковим туманом, через який не можуть пробитися ні люди, ні техніка. Відразу виникають різного роду версії про зникнення мексиканців, проте побутове життя у Каліфорнії помалу починає занепадати – нема кому працювати у полі та сфері обслуговування. Щезають знамениті вчені, спортсмени та кінозірки. У фіналі, коли раптово зниклі все ж повертаються, їх стрічають зі сльозами на очах, і розчулені мексиканці навіть твердять: «Хороші люди, ці ґрінґо».
Вночі з 8 на 9 квітня о 01:30 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО – збірка короткометражних і питомо мексиканських фільмів під загальною назвою «Революціє, я люблю тебе!». Це погляд мексиканців на самих себе, свою історію та сьогодення. І, слід зауважити окремо, цей погляд позбавлений комплексу меншовартости і найпоширеніших міфів про Мексику. Навпаки, у більшості стрічок ми побачимо гордість за себе та свою країну, яка, однак, подана не через якісь державні символи, офіційний фольклор чи щось подібне. Мексика тут показана через родинні сюжети, які тісно пов’язані з історією країни, а також через релігійне відчуття мексиканців, що відіграє важливу роль у їхньому житті.
Звісно, Мексика у цьому фільмі – аж ніяк не ідеальна країна, тут можна стріти багато знайомих і українцям неприємних ситуацій побутового характеру, проте в картині присутня людська гідність, притаманна жителям цієї країни, які твердо знають, хто такі мексиканці, і чого вони хочуть. Відтак ніхто їх не переконає у протилежному, тим паче, якісь задавнені голлівудські міфи.