Роман Балаян, режисер, автор фільмів «Польоти вві сні та наяву», «Відлюдько», «Ми є. Ми поруч»

Яким має бути кіно після війни? Дуже часто можна чути це запитання серед кінематографістів. Як на мене, потрібно більше фільмів про кохання взагалі, у всіх його проявах, як у воєнннних, так і в післявоєнних обставинах. 

Фільми, які волею-неволею викликають усмішку, ніби рани, що лікують, душевні й фізичні. Не тільки про втрати і страждання. Фільми про сім'ю, про надію, про щастя, про кохання та співчуття до ближнього. 

Післявоєнні сценарії, як це не дивно лунатиме, давав би на консультацію психологам. У сюжетах про війну ми маємо перемагати сильних, але підлих, а не виродків та дурнів. 

Такими ворогів показували після Другої світової війни за совєтської влади, й це поставало дуже й дуже примітивним.

Ось, якщо коротко, такі мої думки про повоєнний кінематограф. Швидше, скидається на тези, але наразі тільки так...