Яким має стати українське кіно після нашої Перемоги?
Дмитро Томашпольський, кінорежисер, сценарист, продюсер
Насамперед, професійним. Для цього потрібна принципово нова кіношкола, де головним стане практичне навчання. Необхідна реформа кіноосвіти, створення нової кіношколи. Насамперед, це стосується навчання акторів. Вже давно настав час визнати, що актор театру та актор кіна – це різні професії. Необхідна спеціяльна навчальна програма для акторів кіна. Навчальні кіноетюди, курсові кінороботи та дипломні фільми, а не сценічні етюди та вистави на сцені.
Не секрет, що глядачів до кінотеатрів приваблюють перш за все кінозірки. Необхідно створити інститут наших, українських кінозірок. Повинна бути розроблена спеціяльна програма для організації такого інституту, а не сподіватися на природний стихійний відбір. Методика та технологія відомі – досвід США та Європи.
Навчання майбутніх кінорежисерів, операторів, художників, звукооператорів та инших кінопрофесій необхідно вивести у практичне русло. У західних кіношколах вже протягом першого курсу навчання, студенти знімають кінороботи. У нас – за весь термін у кращому випадку дві або три кінороботи (включно з дипломною), рівень яких у переважній більшості жахає. Є, звичайно, винятки. Але автори і цих робіт мають знімати у процесі навчання у два-три рази більше, як це роблять їх колеґи у инших країнах.
Навчання професійної другої ланки для кіновиробництва є не менш актуальним. Потрібна спеціяльна програма для майбутніх других режисерів, асистентів, освітлювачів, рекізиторів, ґримерів, костюмерів і таке инше.
Слабка та передбачувана кінодраматургія – головна проблема у світовому кіні. В українському кіні, зрозуміло, це також проблема. Необхідно створити кілька майстерень та лабораторій із залученням європейських та американських фахівців. Потрібно зробити окрему катедру кінодраматургів в Університеті. Взагалі, бачу необхідність створити нову кіношколу чи реформувати стару, але це складніше. В Україні має бути окрема нова, сучасна українська кіношкола. Це перше, що має статися в кінопросторі України після нашої перемоги.
Українське кіно має стати різножанровим
Різноманіття фестивального кіна – це, звичайно, дуже і дуже добре.
Але можна на пальцях перерахувати українські фільми у жанрах фантастики, детективу, горору, трилеру, мюзиклу. До речі, що може завадити їм бути теж авторськими, як це зараз є у світі?
Саме жанрове кіно приваблюює глядачів до кінотеатрів. Саме таких фільмів нам не вистачає. Думаю, що знадобиться створення «спеціялізованих ніш» вищезгаданих жанрів у майбутніх конкурсах на здобуття фінансування.
Нове покоління кінематографістів
Дванадцять років тому було проведено перший пітчинґ державного фінансування українського кіна, головним результатом якого стала поява нового кінематографічного покоління. Поступове уповільнення процесу держпідтримки та повна його зупинка зараз – це злочин проти власної держаности, культури та тисяч молодих кінематографістів. Усі розмови про те, що кіновиробництво під час війни «не на часі», – це працює на ворога.
До речі, а якою зараз є політика нашого ворога в галузі кінематографа?
За офіційною інформацією пресслужби їхньої мінкультури, цього року для підтримки кінематографії передбачено 11 мільярдів рублів (124 мільйони доларів).
Наступного року на екрани їхніх кінотеатрів вийде понад 60 фільмів. І цілком зрозуміло, якою ідеологією будуть напхані ті фільми.
А чим відповість Україна?
Державна програма фінансування українського кіна
Конкурси Держкіном не проводяться, фільми практично не знімаються.
Кіногалузь умирає.
Ще рік-два й повториться трагедія кінця 90-х, коли майже 20 років в Україні був відсутній національний кінематограф. Країна, яка не має свого кінематографа, неминуче стає чиєюсь кінематографічною колонією. Так у 90-ті та на початку 2000-х ми перетворилися на російську кіноколонію. У репертуарі кінотеатрів та телеетері панували російські фільми. В результаті з українських кіно- та телеекранів до нас на танках в'їхали кіногерої у російській військовій формі, що також призвело до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.
Тому головне, що має відбутися в українському кіні після нашої Перемоги, – це всебічна підтримка з боку держави.
Вкрай потрібна стратеґічна програма створення стійкого трикутника, вершинами якого мають стати:
- Кіноосвіта.
- Кіновиробництво.
- Реформа кінопрокату зі створенням PR-центру для просування сучасного українського кіна.
Я бачу майбутній український кінематограф потужним, професійним, конкурентоспроможнім у кіносвіті, зі своїм обличчям. Кіно, в якому знайдеться місце для всіх жанрів та різноманітних авторів. І ще – зі смаком, якого, на жаль, покищо нам бракує.