У суботу, 2 листопада, в Музеї кіно Довженко-Центру в рамках виставки ВУФКУ. Lost&Found розпочинається кінолекторій КУЛЬТУРФІЛЬМ. ВУФКУ. Lost&Found.

Цикл з чотирьох лекцій, у центрі якого Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) в контексті трендів світового кіно свого часу, прочитають міжнародно визнані дослідники кіно. Кінознавець Любомир Госейко (Франція) розповість про зв’язок українського та французького кіноавангарду та українські фільми у міжнародному прокаті 1920-х; професорка Центрально-Європейського університету Оксана Саркісова (Угорщина) розкриє щемливі теми тілесних політик та національних ієрархій у радянському кіно 1920-х, а композитор та дослідник Олексій Ретинський (Україна-Австрія) розповість про інноваційність звукових ефектів у фільмах Дзиґи Вертова.

Після лекцій глядачі зможуть поспілкуватися з дослідниками та переглянути тематичні стрічки 1920-х років, більшість із яких стали знаковими не лише для ВУФКУ, але й для світового кінематографу.

Програма кінолекторію КУЛЬТУРФІЛЬМ. ВУФКУ. Lost & Found

2 листопада, 17:00

Лекція Оксани Саркісової Кінодіагностика: гігієна та національності в радянському кіно 1920-х років з кінопоказом фільму Жінці про жінку (1930, 37 хв. Режисерка: Ївга Григорович).

Оксана Саркісова — історикиня, дослідниця кіно, наукова співробітниця Blinken OSA Archivum Центрально-Європейського Університету (Будапешт), директорка міжнародного документального правозахисного фестивалю Verzio (Будапешт). Авторка численних статей з історії радянського та східно-європейського неігрового кіно, антропології аматорської фотографії та монографії Радянські національності на екрані: культурфільми від Крайньої Півночі до Середньої Азії (2017).

Фільм Жінці про жінку (1937) — режисерський дебют майбутньої заслуженої діячки мистецтв УРСР (1954), уродженки Дубна Євгенії Григорович (1905−1978).

Науково-популярний фільм про будову та особливості жіночого організму, рекомендації щодо поведінки жінки у повсякденному житті, зокрема під час вагітності та в післяпологовий період. Жінці про жінку знімався комсомольською знімальною групою на Одеській кіностудії та у медичних закладах й установах міста, на джутовій та тютюновій фабриці.

Медичним консультантом фільму виступив провідний лікар-гінеколог свого часу, доктор медицини Олександр Крупський, автор кількох українських підручників і монографій із оперативного акушерства.

9 листопада, 17:00

Лекція Олексія Ретинського Симфонія Донбасу Дзиґи Вертова. Морфологія шуму та кінопоказ фільму Ентузіязм (Симфонія Донбасу) (1930, 65 хв. Режисер: Дзиґа Вертов)

Олексій Ретинський — український композитор, дослідник, художник. Народився і навчався в Криму, потім у Київській консерваторії, класичну й електроакустичну композиції вивчав у Вищій школі мистецтв у Цюріху, згодом вступив до Університету мистецтв у Грац (Австрія). Свою дипломну роботу присвятив дослідженню звуку в фільмах Дзиґи Вертова. Окрім академічної (камерної, хорової, симфонічної) музики, створює електроакустичні твори для театру, інсталяцій, перформансів. Мешкає і працює у Відні.

Ентузіязм (Симфонія Донбасу) (1930) — перший український звуковий фільм, шедевр світового кінематографу. Знятий метром кіноавангарду Дзиґою Вертовим, він був першим кінотвором, у якому реальні промислові та буденні звуки слугували створенню музичного образу, а не лише підпорядковували його візуальному ряду.

Присвячений першому п’ятирічному плану, фільм оспівує індустріалізацію, колективізацію, пропагує боротьбу з неписьменністю та релігією. Один із найбільш теплих відгуків про фільм залишив Чарлі Чаплін: «Я ніколи не міг уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, аби вони здавалися прекрасними. Я вважаю Ентузіязм однією з найбільш хвилюючих симфоній, які я коли-небудь чув. Містер Дзига Вертов — музикант. Професори мають учитись у нього, а не сперечатися з ним».

15 листопада, 19:00

Лекція Любомира Госейка Дві вуфківські експериментальні стрічки у французькому кіноавангардi 1920-х та показ фільму La marche des machines / Марш машин (1928, Франція, 6 хв. Режисер: Ежен Деслав) та Les nuits électriques / Електричні ночі (1928, Франція, 13 хв. Режисер: Ежен Деслав)

Любомир Госейко — кінознавець, історик кіно, рекламіст, перекладач. Народився у Франції 1951 р. у родині українських політемігрантів. Вищі студії: славістика — Лілльський університет, режисура і кінознавство — Паризький кіноінститут. Засновник Українського кіноклубу в Парижі. Консультант кіноархівів і регіональних кінотек, упорядник ретроспектив українського кіно у Франції. Автор низки статей у французькій, міжнародній та українській кінопресі. Автор монографії Histoire du cinéma ukrainien (Die, 2001; укр. вид. — Історія українського кінематографу, Кіно-Коло, Київ, 2005).ашин (La Marche des machines, 1928) та Електричні ночі (Les Nuits électriques, 1928) — модерністські стрічки, що досліджують геометрію та ритми урбаністичного життя французької столиці. Ці фільми повернулися з небуття нещодавно — Любомир Госейко випадково знайшов їх у гаражі будинку на півдні Франції. У 2004 р. фільми ввійшли до повної ретроспективи Євгена Деслава у Центрі Помпіду. Євген Деслав (Слабченко, 1899−1966) — французький та іспанський режисер українського походження, який свого часу тісно співпрацював з ВУФКУ.

амера Євгена Деслава в обох стрічках створила канонічний для європейського кіноавангарду візуальний образ. Тож не дарма Любомир Госейко вписує його в контекст класиків експериментального кіно 1920-х — Ласло Мохой-Надя, Фернана Леже, Ральфа Стейнера.

Нічними кадрами з Електричних ночей ілюструє у своїй епохальній Звенигорі Олександр Довженко поневіряння «націоналіста» Павла на еміграції в Празі та Парижі. Завдяки Деславу в 1930 році в Парижі показали німу трилогію Довженка (Звенигору, Землю та Арсенал).

16 листопада, 17:00

Лекція Любомира Госейка Les Tartares versus Тарас Трясило в контексті французького кінопрокату та показ фільму Тарас Трясило (1926, 62 хв. Режисер: Петро Чардинін)

Фільм Тарас Трясило (1926) знятий за однойменним романом Володимира Сосюри 1925 р., довго вважався втраченим. Стрічку віднайшов в архівах Французької фільмотеки кінокритик Любомир Госейко, а зусиллями Довженко-Центру плівку привезли в Україну.

Дія першого українського костюмованого блокбастера розгортається у ХVII ст.: віртуозно зняті масові зйомки кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь, «салонні» сцени розкішного життя в палаці стали одними з найефектніших в українському кінематографі. Типажі козаків добирали за картиною Іллі Рєпіна Запорожці, яка висіла в кімнаті режисера Чардиніна на Одеській кіностудії. Науковими консультантами фільму були академіки Дмитро Яворницький та Сергій Єфремов. Головні ролі в фільмі зіграли зірки тогочасних екранів, актори театру Леся Курбаса Березіль — Амвросій Бучма та Наталія Ужвій.

Фільм вийшов у міжнародний прокат, зокрема про його успіх в Парижі писав журналіст і режисер Ежен Деслав. Згодом у паризькому кіножурналі Сінеопс вийшла рецензія на фільм, у якій відзначалася хороша гра акторів, красиві краєвиди і «могутність реалізації фільму». У газеті Форвертс, яка випускалася в США та активно поширювалася в Східній Європі, Тарас Трясило анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, за участі 10 000 осіб. Могутній темп, здається, чутно тисячі копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…».