Віталій Жежера, Газета по-українськи

Недавно розмовляли з однією дівчиною, москвичкою, і я перейшов на російську. За якийсь час дівчина мимохідь спитала:

— Вы грузин?

— Почему?

— Акцент какой-то такой…

Не хотілося нагадувати їй, що моя природна мова — не та, якою ми з нею розмовляємо, і я сформулював це інакше. Мовляв, я, коли доводиться, розмовляю російською, по суті, ніби замість когось, а не від себе.

Не знаю, чи вона зрозуміла. А мене самого ця думка зацікавила: справді, замість кого? От, приміром, тепер — я ж не прикидався якимось Кікабідзе, звідки ж грузинський акцент? Можливо, щоб бути переконливішим, я мимоволі вимовляю роздільно не лише слова, а й кожен склад у слові, й через те воно так виходить. А коли це почалося? Може, тоді, коли вперше захотілося заговорити цією мовою, якою в нас удома не говорили. Але ж було радіо, і от Гагарін полетів у космос, і Левітан каже: "Га-ва-рит Мас-ква! Ра-ботают все радио-станции Советского Союза!". Хто пам'ятає — мороз поза спиною. Я заліз на клена, він і тепер живий, і звідти на весь двір копіював Левітана, чий голос у мене й досі в'яжеться в пам'яті з запахом кленового цвіту.

А от батько Левітана не любив, той голос, мабуть, нагадував йому війну. І коли доводилося перейти на російську, він прикидався зовсім не Левітаном. Коли я вчився в сьомому класі, ми з ним продавали бичка на Житньому ринку на Подолі. Батько ось як припрошував покупців: "Ті-ільонок, сахарниє косточкі, подходітє, дамочка!". Ніби ось-ось скаже: "Костромскіє ми!". Де він це взяв, досі не знаю. Втім про одну фразу знаю.

Коли я підріс і завів собі бітловські патли, батько згадував, як йому в армії комбриг казав: "Товаріщ красноармєєц! Еслі ви завєлі волоси — за німі надо ухаживать!". Це говорилося дуже противним голосом, але тепер от згадалося — навіть приємно.

«Газета по-українськи», 15.12.2011