Віталій Жежера, Газета по-українськи

Познайомився з одним чоловіком — вже й не думав, що такі є. Він здався трохи дивним, але не більше, ніж будь-який старий дід. От каже: не ток-шоу, а — совіщання.

— Чуєте, а ви бачили те совіщання, куди Шустер погукав Табачника?

— Я не можу таке дивитися.

— І я ото, бува, не видержую мультиків.

— А чого ж мультиків?

— Бо як бачу, що вовк і лисичка притісняють зайчика, — мені жалько робиться… Боже мій, Боже...

Він сказав це так, що вірилося: дід не впав у дитинство, а йому таки жалько, хоч я й не впевнений, що переконливо це описую.

От він розказує про давню поїздку до Японії — по профспілковій лінії. Уявіть, каже, сидиш, а навпроти — гейша, і вона тобі все кланяється і щебече, щебече…

Тут він робить паузу, дивиться повз мене, а тоді:

— Боже ж мій, Боже…

Потім іще невелика пауза, і він може говорити знов.

Хотілось багато розпитати, бо він брав Кенігсберг і Берлін, а служив — два роки на війні й п'ять опісля, й ні одної відпустки. Розказує про це без особливих подробиць. І ось раптом:

— Я, як вернувся з армії, то йшов додому не вулицею, а городами, щоб батьки мене самі побачили, а не од когось почули, що я йду. Бо це ж село — побачать і донесуть іще до того, як ти прийдеш. І от я перебрів річку, і вже мені до хати близько. А під вікном на загаті спав собачка, Жучок. Як я на війну йшов, йому років два було, це ж він мене сім год не бачив! І от почув мене. Ні, ви підождіть…

Дід трохи поплакав і казав далі:

— Біжить той Жучок до мене і не гавкає, а кричить. Знаєте, як собака кричить? Отако: "Ой, йо-йой-йо-йой!"

Тут він знов зробив невелику паузу. Дід перестає плакати моментально, як діти, й закінчує цю історію тим, що онде вже й батько з матір'ю вийшли з хати.

"Газета по-українськи", 07.10.2011