Згадуємо видатного кіномитця Юрія Іллєнка, якому минуло б 80.
Він з’явився на світ 9 травня (а не 18 липня, як написано у більшості довідників) — кінорежисер, кінооператор, сценарист, художник і актор. Людина, чий внесок у нашу культуру, у розвиток українського суспільства годі переоцінити.
Народився 9 травня 1936 року в м. Черкаси. Закінчив операторський факультет ВДІКу (Москва, 1960, майстерня Бориса Волчека). 1960—1963 рр. працював на Ялтинській кіностудії, де зняв фільми «Прощайте, голуби!» (1960), «Десь є син» (1962). Знявся в головній ролі у фільмі «Вулиця Ньютона, будинок 1» (1963). Із 1963 р. жив у Києві, працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Славу 28-річному Іллєнкові принесла операторська робота у фільмі режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». На цьому з операторством, принаймні тимчасово, було закінчено — бо ж у цій професії він, що називається, уперся в стелю. Та вже перші дві режисерські роботи, «Криниця для спраглих» (1965) і «Вечір на Івана Купала» (1968), було заборонено — першу зі скандалом і постановою ЦК Компартії України, другу — куди тихіше, від чого легше не робилось...
Наступний фільм, «Білий птах з чорною ознакою» (1971) мав і зовсім карколомну долю. Спершу сприйнятий із підвищеною чиновною увагою і повагою — як же, на партійному з’їзді було показано як «досягнення» правильно орієнтованого партійного мистецтва. Бо ж, здавалось, усе за законами соцреалістського кіно вибудувано: приходить радянська влада на Буковину, життя потроху налагоджується, та класові інтереси є різними, і вони розламують багатодітну сім’ю Дзвонарів...
Благодушність розтанула вмить із виступом на з’їзді тодішнього першого секретаря Івано-франківського обкому Добрика. Той одразу узрів ідеологічну «диверсію». Його не обманув червоний трактор й надсимпатичний Іван Миколайчук у ролі «правильного» Дзвонаря, який записується до Червоної армії, а по тому й колгосп запроваджує. Одначе ж йому протистоять воїни УПА, партизани, одним із ватажків є, о жах, Орест у виконанні Богдана Ступки, котрий дебютував у цій ролі. Дебютант у кіно, нібито асимпатичний Ступка, викликав колосальну глядацьку приязнь, це по-перше. А по-друге, від пильного ока недоброго Добрика не сховалися красиві, ба навіть розмальовані-розцяцьковані буковинські хати. Це ж «бандерівці» їх будували, на гроші, зароблені у концтаборах, — і як же це узагалі могло потрапити в кадр, обурювався івано-франківський вождь, матері його ковінька...
- Повністю текст статті читайте на СМ у розділі "Іситорія" тут >>>