Фільми про видатних художників бувають різні: одні розповідають про виникнення творчої манери митця, як стрічка "Поллок" Еда Гарріса, інші роблять художника та його роботи об’єктом мистецької інтерпретації, як картини Пітера Ґріневея, а бувають і звичайні мелодрами, де художні полотна є лише зручним тлом для заламування рук та любовних пристрастей. Стрічка Жиля Бурдо "Ренуар. Останнє кохання"/ Renoir, що від 21 березня в українському прокаті, належить саме до останнього типу картин.
І хоча прізвище в назві фільму стоїть в однині, в сюжеті задіяні аж чотири Ренуари – батько Оґюст та його три сини, щоправда, головним героєм випадає бути лише одному з них. Дія стрічки відбувається 1915 року, коли видатний імпресіоніст Оґюст Ренуар доживає останні роки свого життя та власній віллі на Французькій Рив’єрі, намагаючись писати понівеченими артритом руками.
Туди ж після важкого поранення приїздить його середульший син Жан, який пішов на війну добровольцем. Батько та син, кожен, правда, по своєму, захоплюються новою ренуаровою натурницею Анре – красивою та свавільною дівчиною. Саме вона приносить нові життєві сили в захиріле помістя Ренуара та спонукає Жана розпочати кінематографічну кар’єру.
Стрічка базується на цілком реальній історії, описаній у своїх мемуарах Жаном Ренуаром, який згодом став видатним французьким кінорежисером та завершив свою кар’єру в Голівуді. Його романтичні стосунки з Анре переживуть і злет, і падіння, проте стрічка Бурдо розповідає тільки про початок їхнього роману.
Бідна акторка Анре з перших кадрів картини постає провісницею нових часів та нових можливостей. Її ефектний заїзд на нещодавно відвойованому жінками велосипеді у ворота Ренуара порушує спокій тамтешніх мешканців та мешканок, які ще не вибралися із попереднього століття. Дівчина переконує своїх нових друзів, що кіно – це не балаган для натовпу, а мистецтво із величезним потенціалом, проте її імпульсивність та бажання отримати все й одразу приводить лише до непорозумінь та скандалів.
Зрештою, завдання фільму зовсім не у відображенні душевних змін, які привели Анре та Жана Ренуара в кіно. Це звичайна історія про жінку, яка стала для батька й сина "янголом у домі", хоча й по-сучасному свавільним та незалежним. Жиль Бурдо намагається передати колористику знаменитого імпресіоніста, відверто милується пейзажем, оголеним та вбраним жіночим тілом, природою та морем. На цьому живописному тлі й відбуваються усі любовні стосунки із типовими для мелодраматичного жанру пристрасними обіймами, сценами ревнощів та биттям тарілок.
Ця картина мало що розкаже любителям живопису та кіно про обох Ренуарів, за винятком кількох біографічних деталей, проте зможе потішити шанувальників красивих любовних історій у дусі Ніколаса Спаркса, в яких ані суспільне походження, ані примхи долі не можуть розлучити правдиво закохані серця.
УП. Життя, 22.03.2013