Британський режисер Том Гупер позаторік тріумфував на "Оскарі" зі своєю історичною драмою "Король говорить". Його нова стрічка "Знедолені", що від 7 лютого в українському прокаті, цього разу претендує аж на вісім статуеток, зокрема, і в найпочеснішій номінації – "найкращий фільм року". Взявшись за екранізацію знаменитого мюзиклу за романом Віктора Гюго, Гупер створив грандіозний та масштабний фільм, який здатен дорівнятися до класичних робіт Дейвіда Ліна.
Непроста історія життя колишнього каторжника Жана Вальжана і його названої дочки Козетти займає понад тисячу сторінок у книжці Гюго, натомість Гупер вклав усі сюжетні перипетії у дві з половиною години екранного часу. Втім, йдеться про екранізацію мюзиклу, а не роману, тож деякі сюжетні лінії першоджерела у фільмі були суттєво змінені чи скорочені. Стрічка розпочинається зі звільнення Вальжана, який за крадіжку хліба для голодних небожів відбув на каторзі дев’ятнадцять років. Зустріч із добрим священиком, який побачив у колишньому злочинцеві нормальну людину, спонукає героя розпочати нове життя.
Він знищує паспорт із відмітками про ув’язнення, бере собі інше ім’я, відкриває фабрику та стає мером і благодійником маленького містечка. Проте його вистежує взірцевий поліцейський Жавер, який вважає, що покидьки суспільства не можуть змінитися на краще. Тим часом Жан Вальжан бере під свою опіку маленьку сироту Козетту і тікає з нею до Парижа. За дев’ять років Вальжан та Жавер знову зустрінуться на вулицях охоплених революційними заворушеннями міста.
У "Знедолених" Гупер продовжив тему символічної трансформації людського тіла, якої торкався у картині "Король говорить". Майбутній король Георг VI мріяв залишатися чоловіком та батьком, проте був змушений стати символічним лідером усієї нації. Герої "Знедолених", навпаки, мріють позбутися накинутих суспільством статусів – каторжанина, повії, аристократа, бідняка. Протистоїть їхнім намірам есенціаліст Жавер, для якого злочинець є покидьком від народження, а не жертвою обставин чи несправедливості.
Втім, єдиний, хто може визнати і схвалити тілесні та душевні трансформації – це Бог, і до нього герої "Знедолених" постійно звертаються за підтримкою. Гупер фільмує довгі пісенні монологи персонажів у камеру, старанно виділяючи їхні змучені обличчя, які займають до половини кадру. Ці звіряння звернені не до інших героїв, а насамперед до глядача, який вочевидь займає місце Бога, споглядаючи за інтимними переживаннями "знедолених" і водночас оглядаючи Париж із небес.
Попри "умовність" жанру, режисер робить свій фільм максимально натуралістичним – починаючи з брудних вулиць і закінчуючи гнилими зубами бідняків. Він вимагає від акторів повної самопожертви: скажімо, Г’ю Джекмену та Енн Гетавей довелося суттєво схуднути для своїх ролей, а Гетавей ще й позбулася свого волосся прямо у кадрі. Також усі арії записувалися прямо під час зйомок, що дозволяло акторам імпровізувати на знімальному майданчику.
Зрештою, "Знедолених" непросто дивитися саме через довгі сцени сповідей героїв, знятих близьким планом – середніх планів у фільмі небагато, а загальних, заявочних – ще менше.
Статичність та поважність картини розбавляють тільки відверто декоративні комічні номери із трактирниками Тенардье, втіленими Геленою Бонем Картер та Сашею Бароном Коеном. Решта акторів майстерно нагнітають драматизм, особливо Енн Гетавей, якій ця роль дісталася у спадок від матері-актриси. Акторка вміло передає правдивий відчай та зневіру в арії "Я бачила сон".
Г’ю Джекмен також дуже переконливий у трансформаціях свого героя Вальжана - від злочинця, який ненавидить весь світ, до щиросердного чоловіка в літах, який кається у всіх своїх поганих вчинках. Найспокійнішим у фільмі виглядає Жавер - Рассел Кроу - який навіть самогубство вчиняє із незворушним виразом обличчя.
"Знедолені" - стрічка красива, яскрава і майстерно знята. Попри любов до близьких планів, Гупер чудово працює з масовими сценами і створює видовище, яке розчулює та надихає, особливо якщо йдеться про епізоди паризьких барикад.
УП. Життя, 08.02.2013