Стрічка «Пограбування казино» /Killing Them Softly є своєрідною антитезою до мультика «Франкенвіні», що обидва з 18 жовтня в українському прокаті. Якщо у стрічці Тіма Бартона йшлося про цінність дружби та перемогу над смертю, то фільм Ендрю Домініка стверджує, що у цьому світі кожен сам за себе, а якщо немає людини, то немає й проблеми. І герої його картини доводитимуть цю тезу із максимальною кількістю жертв.
Вже зі свого першого американського фільму "Вбивство Джессі Джеймса боягузливим Робертом Фордом", австралієць Домінік взявся успішно опановувати місцеві національні сюжети. Його нова картина, як і попередня, розповідає про американських бандитів, проте у ній традиційні теми нечесного збагачення, зради та відплати вишукано поєднуються із новочасними проблемами американської економіки.
Дія фільму відбувається у Новому Орлеані, який у кіно вже встиг зажити слави економічно та соціально нестабільного регіону. Йдеться про двох недоумкуватих наркоманів, які, за вказівкою друга-бандита, беруться пограбувати підпільний турнір з покеру. Справа закінчується успішно, але на їхній слід виходить холоднокровний кілер Джекі Коґан (Бред Пітт), за спиною якого стоять багаті та впливові замовники.
Фільм "Пограбування казино" знятий за мотивами роману Джорджа Гіґґінса "Угода Коґана" 1974 року. Ендрю Домінік, який був і сценаристом картини, переніс її дію у наш час, щоправда, на перший погляд, двотисячні у нього не сильно відрізняються від тих же сімдесятих – герої їздять на тих самих старих великих машинах, п’ють пиво, замовляють повій, хіба що по телевізору передають виступи Обами, а не Ніксона, який 1973 року також залагоджував велику кризу.
Кілер Джекі Коґан зображений цілком у стилі тогочасних крутих героїв-одинаків із пістолетом у руках і власним моральним кодексом у серці. Домінік навмисне ставить звуковим фоном своєї історії безперервні телевізійні та радіо дебати, що їх ведуть американські політики, шукаючи вихід із фінансового краху. Він ставить знак рівності між кризою, яка охопила країну, та "кризою", яка спіткала бандитське середовище Нового Орлеану. Тут паралелі між гендлярами при владі та злодіями в гетто видаються абсолютно прозорими.
Втім, попри своє критичне спрямування, стрічка "Пограбування казино" залишається стрімким, динамічним та жорстким бойовиком, де кров, постріли, матюки та непристойні жарти постійно ідуть пліч-о-пліч. Режисер максимально суб’єктивізує видовище, застосовуючи складний монтаж, трансфокаторні наїзди, рапіди, суб’єктивну камеру (зокрема і під час наркотичних тріпів). Домінік також підкреслює характер кожного героя вдало підібраними музичними вставками, і ця кропітка робота над звуком та зображенням перетворює фільм на стильне, вишукане та брутальне видовище.
У "Пограбування казино" знялося чимало зірок, і це виявилося доречним в картині, де майже кожен герой – сильна індивідуальність. Окрім Бредда Пітта, у фільмі знялися Річард Дженкінс, Джеймс Ґандольфіні, Рей Ліотта, і разом вони створили переконливий ансамбль абсолютних відморозків, кожен з яких огидний по-своєму. Втім, у цієї справді цікавої та дотепної стрічки є один невеликий недолік – десь у другій третині її сюжет починає провисати, і триває так до самого фіналу. Зате останні кадри дарують нам справді вікопомну фразу, яка є лейтмотивом усього фільму: "Америка – це не країна, а бізнес. Тому я хочу мої гроші".
УП. Життя, 19.10.2012