Я прихильник реабілітації й оновлення поняття державного замовлення, зокрема й у сценарній справі, навіть закритих, безконкурсних і точечних. Колись на кіностудіях було таке явище, як «самотьок»: це сценарії, що надходили від громадян, обминаючи інституційні, редакційні замовні інстанції. Практично жодний з них не був реалізований через низьку якість.
Сьогодні у нас уся сценарна індустрія на правах «самотьоку», сценаріям до кондиції далеко, особливо про неминучі тепер знакові історичні події і постаті. Якщо ж доходить до реалізації якогось проекту, то недосконалими вони й реалізуються. Якщо ж ні, залишається еволюційний шлях.
Тож маємо «Крути», друга спроба, і очевидно, не остання. (Сценарій «Крути» Григорія Руденка, за участі Олександра Даруги та Ярослава Тинченка). Варто сказати, що цей сценарій приємний виняток, маємо справу з професіоналами, хоча круті вони, стежки до правдивих вершин Крут… Імпонує увага авторів до документів і джерел, історичних осіб. Атмосфера Києва, насичені діалоги, подробиці героїчного бою належать до незаперечних достоїнств, як і післямова про долю героїв.
Леонід Перфецький Бій під Крутами. Акварель
Ця тема має свої непрості проблеми, які не завжди розв’язувалися сценаристами ефективно.
1.
Горої Крут вже відомі багатьом поіменно, це ансамбль особистостей, над якими, на мою думку варто було попрацювати більше.
От Шульгіна тільки згадали, як якогось брюзгу, а це ж він з товаришем гинуть обійнявшись, і лежать вони на Лук’янівському цвинтарі під київською телевежею, з відповідним символічним пам’ятником, то чи варто це замовчувати чи змінювати?
2.
Бачення, погляд на події, зображення механіки подій. У анотації сказано, що під Крутами «у перебігу військових дій бій вирішального значення не мав». Ця позиція багато в чому визначила стилістику і філософію твору. Автори на шляху від концепції Жертв недолугого керівництва до Лицарів абсурду. Дійсно, подібних боїв тоді відбулося немало, але щодо Крут, не варто поспішати з такими висновками.
3.
Крути так чи так є елемент конкретної української революції. І тут до згаданого ансамблю додаються ще й постаті революції, яких малувато, згадується тільки побіжно Міхновський, як він тоді сприймався, і Петлюра. Механізмів і пристрастей цієї революції ми не побачили.
Світлина: Шульгін-молодший – романтик, заручини, гуцульський одяг
Дійсно, без участі істориків в подібних проектах важко, однак з істориками трапляється інша крайність, іноді знаємо всі деталі, однак втрачаємо… «естетичний вимір між дійсністю і мистецтвом». Але це вже справа митця.
Подейкували підпільно років з п’ятдесят, що забитий чоловік у шкірянці, що лежить в кадрі на бруківці Києва в «Арсеналі» Олександра Довженка, це Льоня П’ятаков. Хоча відомо, що знайшли його тіло за містом, на Посту-Волинському. Не міг Довженко про нього більше розповісти, та й не в його це стилістиці…
Автори сьогодні такі можливості мають, от і розповіли про неконтрольованих петлюрівців, що вчинили самосуд над братами П’ятаковими. Можливо так воно і було, адже така версія існує, є навіть деякі свідчення, хоча достеменно невідомо, хто все-таки це вчинив. І справа не в натуралістичному дисбалансі сцени вбивства П’ятакова , а в тому, що непевне не варто спрощувати. А все непевне часто пов’язане зі спецслужбами.
На мою думку, трактування напрошується практично одне, форми ж можуть бути різні, як «Ватерлоо», «Дантон», чи «Шосте липня» Юлія Карасика.