Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Якщо ви гадали, що тільки в Україні напередодні виборів можливий чорний піар, перебирання брудної білизни та блазнювання, – забудьте, це відбувається скрізь.

У США політика взагалі на першому місці за переглядами, випереджає і голлівудське кіно, і економічні чи кримінальні новини. 

Акурат перед черговими виборами в США вийшов безпрецедентний серіал "Правило Комі".

"Правило Комі" нівелює не тільки цивілізовані принципи політичної агітації, а й принципи людської моралі. Здається, до такого в американському кіно ще не опускались.

У ньому апелюють до фактів, але весь час збиваються на емоції, де професійний виклад історії несподівано переходить в істерику з піною на губах, а найвищий драматургійний пілотаж закінчується стрімким піке у неприкриту лайку. 

Дві 1,5-годинні серії (4-и стандартні) розповідають історію про попередні вибори в США.

Тоді, 2016-го року, в непримиримій боротьбі за крісло Овального кабінету зійшлися Гілларі Клінтон від демократів та Дональд Трамп від консерваторів.

В результаті, на думку творців, сталася найбільша катастрофа в історії Сполучених Штатів – президентом НЕ СТАЛА жінка, а могла; президентом СТАВ чоловік, який мав упередження до жінок, спав з проститутками і мав контакт з Володимиром Путіним; президентські вибори загалом були брудні, не чесні і призвели до сліз багатьох людей...

Коли у фіналі першої серії з’ясовується, що переміг Трамп, герої справді плачуть, певно, так само, як люди плакали в Україні після перемоги спочатку Януковича, а потім і Зеленського.

Але головну вину за програш Клінтон творці серіалу покладають лише на одну людину, і це не якась конкретна повія і не президент РФ, а колишній голова ФБР Джеймс Комі.За ідеєю сценариста, режисера і шоураннера серіалу Біллі Рея ("Річард Джуелл", "Капітан Філліпс"), який використав для написання сценарію книжку самого Комі, все почалося через розслідування ФБР щодо відмови державного секретаря США, Гілларі Клінтон, передати листи зі свого поштового сервера.

Ділова переписка, що велася нею за своєї 4-річної каденції держсекретаря, йшла через приватний, домашній сервер, з порушенням правил безпеки, це  дозволило оприлюднитися тисячам листів із секретними матеріалами до політиків та послів, конгресменів та сенаторів, адвокатів та бізнесменів, відкриваючи таким чином чимало державних, політичних процесів, навмисно відокремлених від сторонніх поглядів.

Чи це було злочином, чи випадковістю, і в який спосіб це сталося, мусило відповісти чинне розслідування за звинуваченням у "непристойній поведінці".

Втім, про це розслідування саме ФБР було змушене, за законом, повідомити Конгрес, і зрештою про це стало відомо всім.

А справа відбувалася за 16 місяців до виборів, коли передвиборча кампанія тривала на повну силу.

Паралельно з цим ФБР виявило активізацію агентів ФСБ і самої РФ стосовно виборів, і, за сюжетом серіалу, на поверхню вилилася інформація, що сервер Клінтон зламали російські хакери; що військові та юридичні радники Трампа постійно співпрацювали з Росією; що на Трампа почав збирати компромат один з його однопартійців, а на завершення досьє дали гроші демократи; і, врешті, що Трампа можуть шантажувати самі росіяни, які ніби то мають відео "збочених сексуальних актів" з часів відвідин Трампом Москви в 2013-му...

Коли дивишся серіал, подібний "Правилу Комі", з такою кількістю напханої в нього контекстуальної політичної, подієвої інформації, важко зосередитися на деталях – ти їх просто не вловлюєш, сприймаючи лише магістральну ідею і висновок, а пригадуючи тільки початок і фінал.

А деталі дуже важливі, бо вони в "Правило Комі" формують психологічний портрет героїв, як з крапок на комп’ютері складається зображення людини.

Крапки – окремі факти, розкидані не випадковим чином, а за добре продуманим старим і відомим НЛП, нервово-лінгвістичним програмуванням, прямо використовуваним в очевидно-пропагандистських матеріалах або нативно інтегрованому в приховано-пропагандистські матеріали.

Наприклад, творці змальовують титульного героя чесним, мужнім, професійним і відповідальним, а зіграний магічно добре Джеффом Денілсом ("Новини", "Башта-привид"), за допомогою слів, вкладених в його вуста, виглядає бездоганно. Подвійне підборіддя й однакові костюми, певно, були не критикою, а тільки рискою на портреті.

Про справу герой Денієлса говорить теж у вищій мірі правильно – "робіть як треба", "просто дізнайтеся правду", жодним чином без тиску на колег, "тільки так ми можемо сказати правду" – відповідаючи на зауваження, що голова ФБР особисто ніколи не виступав із заявою про припинення розслідування.

Але треба сказати, що серіал, який за формою є великим флешбеком з нашого часу в 2013-й рік, відразу починається з негативного означення героя.

Новий голова ФБР, Род Розенштейн, говорить: "В управлінні є люди, які працюють, а є ті, хто випендрюється. Джеймс – випендрюється". Перед цим він згадує про Гувера і його узурпацією влади.

Продовжуючи з’являтися закадровим голосом, Розенштейн ніби постійно нагадує і роз’яснює глядачеві, зачарованому особою Комі, що він – поганець, кажучи "його обожнювали, любили", "його німб ніщо не могло затьмарити", "поки..." "він не злив вибори".

Він не показаний карикатурою, як можна було б собі уявити, зважаючи на меседж творців.

Натомість все його оточення, від дружини і дочок до колег, підлеглих, начальства і звичайних виборців, всі його підколюють, критикують за спиною, зневажають або навіть посилають прямим текстом у виразах обсценної лексики.

Зрештою Комі стає посміховиськом з усіма його чеснотами. Творці відверто знущаються з героя, який говорить про правду, як про найвищу чесноту. Знущаються через те, що президентом став Трамп, і тому, що президентом не стала Клінтон.   

В одному моменті заступник директора ФБР, йдучи у відставку, говорить колезі про свого боса: "Він гадає, що правда його врятує. Наряд чи. Яким би він не був розумним, політичні інстинкти у нього не надто розвинуті".

Тобто він правду прямо протиставляє політиці, ніби кажучи, що політика вища за правду.

Натомість донька Комі на питання, чи хоче вона дізнатися чи справді порушила закон Клінтон, відповідає "не дуже". Що цікавим чином пересікається з фразою, зазначеною на початку серіалу, написаною на фронтоні Департаменту Юстиції Сполучених Штатів – "Там, де закінчується закон, починається тиранія".

Але закон, певно, це якась абстракція. Конкретним стає страх.

Дружина Комі переконує намагається переконати свого чоловіка і тисне на найболючіше, на дітей: "В тебе чотири доньки, подумай, що буде значити для них, якщо президентом стане жінка, і що буде значити, якщо ВОНА програє ЙОМУ. І тобі доведеться з цим жити і їм доведеться з цим жити все життя". 

Відчуття катастрофи нагнітається всіма засобами – більше новин, більше загрози з боку Росії, більше повідомлень з виборчого фронту, і врешті все переростає у загальний траур, вираз якого демонструють обличчя ФБРівців та родичів Комі наприкінці серії, коли стає відомо про нового президента. Точно такі обличчя були наступного дня після виграних в Україні виборів Зеленським.

Але яка є тут різниця – і різниця принципова і предметна: на питання героя президента Обами, зіграного актором Кінгслі Бен-Адіром ("Король Артур: Легенда меча"), "що виграє Путін, коли отримає друга на цьому посту замість мене?", йому відповідають члени його комітету: "Як мінімум припинення фінансових санкцій, які ви наклали за вторгнення в Крим", "вони напевно, розраховують на розвал НАТО", "дозвіл добувати нафту в Арктиці" і "найголовніше: розлад, коли керівництво поглине внутрішня боротьба між партіями". Всуціль апокаліптичні варіанти.

І тут важлива сучасність, що спростовує "екранний" апокаліпсис – бо нічого з названого не сталося, про що в серіалі, звісно, не говориться, як і те, що економіка США за діяльності адміністрації Трампа (до початку пандемії) суттєво зросла в порівнянні з діяльністю адміністрації Обами, що податки зменшили, великий бізнес повернувся до країни, до цього перебуваючи в Китаї, і безробіття стало найменшим в Штатах в цьому сторіччі.

Прогнози щодо падіння країни в прірву економічних і політичних негараздів, зроблених і в серіалі, і наживо в 2016-му, не втілилися. На відміну від України, яка вчергове пробила дно, до цього, здається, абсолютно досягнувши його за правління Януковича.

В "Правилі Комі" Трамп показаний як монстр. Вся його кампанія змальована як популізм, його команда – зрадниками, а сам Трамп – ледь не маріонеткою Путіна для створення напруги в середині США, для розмежування політиків та всього суспільства.

Його грає ірландський актор Брендан Глісон ("Троя", "Залягти в Брюгге"), і він його грає з усією силою акторського таланту. З одною відмінністю, що кидається в очі: на відміну від Комі, Трамп навмисно створений карикатурою, яку Глісон, попри ідеальну портретну схожість з прототипом, "малює" гіперболізованою мімікою, педалюванням слів і паузами.

Причмокування, нахил голови, надмірне звуження чи округлення очей, не кажучи про загальний образ, дороблений кольором обличчя та відомим чубчиком на голові.

Це викликає відразу, огиду, неприязнь. Це потрясає. І не тільки якістю виконання, а й своїм дисонансом, бо більше нічого карикатурного в серіалі нема. Це вибивається з жанру, як недоречність під час бесіди.

Але визнаємо – глядача до цього готували. І трагізмом героїв. І сльозами людей. І особливо піснею, взятою з інтернету, "Fuck you, Comey", який, за ідеєю творців серіалу, зіграв на руку Трампу, тому буде горіти в республіканському, патріархальному, правдистському пеклі.

Саме вчасно нарешті запитати – чому так? Чому таким виведений Трамп?

Кому вигідно, аби у передвиборчий час сказати, що Трамп може бути агентом росіян, що він "вимагав" від ФБР відданості, а "так говорить голова мафії"?

Власне, хто ж виробник серіалу "Правило Комі"?

Серіал створений на кабельному каналі ShowTime, який, разом з MTV, Nickelodeon, Paramount Network, VH1 та іншими розважальними американськими каналами, входить до мультинаціонального медіаконгломерату Viacom, у свою чергу минулого року об’єднаного з медійною корпорацією CBS.

Разом з CNN, CBS News, як підрозділ CBS, активно підтримував Гілларі Клінтон на її передвиборчій кампанії, саме CBS News весь час блимає новинними вставками в серіалі, граючи проти Трампа, за якого "топить" Fox News.

Ліві проти правих, ліберали проти консерваторів – це очевидна боротьба, очевидний контекст.

Але як передьоргується ситуація? Разом з водою з купелі вихлюпують і дитину. Хамовитого, малокультурного і без-царя-в-голові Трампа накладають на всю республіканську партію, а правду як чесноту ставлять в ніщо, коли мова заходить про "боротьбу з Трампом".

У своєму бажанні висловити всю неприязнь чинному президентові демократи не бачать себе з боку, виглядаючи мов затяті моськи, що тявкають на слона.

Цілковита неспроможність дати собі раду з драматургічною езоповою мовою проявилась в самій структурі серіалу, де в епізодах з Трампом сценариста починає тіпати, і замість саркастичної цікавинки, ми чуємо – "ну, ВІН же насправді не може виграти, правда?", або бачимо Трампа зі спини, який, піднімаючи руки, чітко нагадує самого янгола Люцифера, що розправляє крила. Це і смішно, і грішно.

І для неамериканців дуже показово. Після розгромленого Манхеттену натовпами "протестувальників" форма "критики" сучасних лібералів остаточно перестала сприйматися як мирна. Таким чином ніби маска спала, і тепер видно, що шапка на злодієві горить.

Серіал "Правило Комі" показав це парадоксальним способом, бо творці цього показувати не мали наміру, але виробники дали волю емоціям і вся войовнича неприязнь проявилась навіть не між рядками, а прямим текстом – правила можуть бути лише такі, як скажуть, а правда – це не головне в політиці. Її визначить переможець.

• Cеріал "Правило Комі" можна подивитися тут >>>