Комедія "Дорослі іграшки", що в українському прокаті від 1 грудня, в оригіналі має назву "Істерія" і, по-суті, розповідає про винахід вібратора, здійснений у Лондоні 1880 року. Сам же термін "істерія" скоріше належить до історії медицини. Колись так називали "захворювання", яке, на думку тодішніх лікарів вражало лише жінок. "Хворі" на істерію були занадто емоційними: вони без причини плакали чи сміялися, а часом навіть втрачали слух, зір чи голос.
У вікторіанській Англії на істерію, як стверджували тодішні медики, хворіла чи не половина жіночого населення країни. Втім, для тогочасного патріархального суспільства, істеричкою була будь-яка жінка, яка вела себе неадекватно щодо норм "суспільної моралі": вимагала рівноправ’я із чоловіками або ж захоплювалася політикою.
А так як вважалося, що істерію викликає патологія матки (хворобу ще називали "сказ матки"), то було розроблене лікування, суть якого полягала у масуванні жіночих ґеніталій. Така терапія намагалася викликати у пацієнтки "пароксизм" (який би ми зараз, мабуть, назвали оргазмом), після якого у неї би відбувся спад істеричних симптомів.
У центі сюжету фільму "Дорослі іграшки" молодий та прогресивний лікар Мортімер Ґренвілл, який вірить у існування мікробів (а на той час це було по-справжньому революційно) та щиро хоче допомогти своїм пацієнтам. За рік він змінює безліч лондонських клінік, через те, що керівники цих закладів не поділяли його поглядів та гробили пацієнтів наліво і направо.
Зрештою, він влаштовується у клініку доктора Дейрімпла, який, власне, і лікує істерію. Прощаючись з молодим лікарем, його старший колега хвалить міцну хватку долоні свого колеги. Відтак справа вдоволення,чи, як його у фільмі називають, лікування, опиняється цілком у надійних руках. І молодий лікар сповнюється найкращих сподівань, бо крім кар’єри, він поклав око також і на одну з доньок свого патрона - Емілі.
Проте від надто інтенсивної практики у лікаря Мортімера починає німіти рука, тож одного дня пацієнтка не досягає пароксизму, влаштовує скандалі і молодого лікаря звільняють.
Він втрачає усе, на що сподівався. Проте у Мортімера є покровитель, аристократ та винахідник Едмунд, одержимий технічним прогресом, зокрема, електрикою, який якраз працює над портативними приладами для дому. Один із них, електрична щітка для прибирання пилу, незабаром перетворюється на перший вібратор. Рука, репутація та робота лікаря Мортімера врятовані. Більше того, він отримує визнання та славу.
Проте це тільки зав’язка фільму. Подальші події розвиватимуться драматичніше. Бо у старого лікаря є ще одна донька – волелюбна Шарлотта, суфражистка та соціалістка.
Загалом дивитися картини про вікторіанську епоху – означає отримувати ні з чим не зрівняне кінематографічне задоволення. Причиною є сама епоха Королеви Вікторії – період найбільшої слави Британської імперії, час її найбільшої могутності. Відповідно, багатою є фактура таких фільмів – матеріальна культура, а також технічні новинки; цікавими є звичаї, пов’язані, зокрема, із стосунками чоловіка та жінки. Кінематограф зробив усе, аби вікторіанська епоха сприймалася своєрідним золотим віком Британії. Перед її чарівністю годі встояти.
Фільм "Дорослі іграшки" цілком відповідає такій міфології. Картина заселена англійськими джентльменами, сексуально невдоволеними дамами та технічним цікавинками. Не обійшов фільмі і модні тодішні суспільні ідеї на кшталт соціалізму.
І все ж ця картина – насеред романтична комедія. Тут безліч розмаїтих жартів, які обігрують традиційну британську стриманість та нездоланні біологічні потреби.
Тут перемагають кохання, свобода та справедливість. Фільм варто переглянути. Щоправда, в український прокат вийшли винятково цифрові носії з їх тьмяною картинкою та погано відтворюваним звуком. І це дуже шкода, бо технічні недоліки вкрадуть у вас добрий шмат задоволення.
УП. Життя, 02.12.2011