Редакція сайту НСКУ ще раз повертається (опісля публікації тексту «Про наше Плем’я»: http://ukrkino.com.ua/kinotext/articles/?id=1247) до особливостей реагування на фільм «Плем’я» Мирослава Слабошпицького.
Реагування саме у професійній кіноспільноті. Бо вражає не те, що фільм не сподобався багатьом (це якраз нормально), а той рівень культури, який виявився при тому. Культури кінематографістів, людей, за визначенням, покликаних нести, ба навіть уособлювати ту культуру!
Лексикон на грані фолу, а то й далеко поза межами його, перехід, практично одразу, на особистість режисера (замість аналізу, бодай побіжного, самого кінематографічного тексту), нетерпимість – абсолютна, злісна – до іншої точки зору. На жаль, мусимо констатувати: Інтернет просканував багатьох, висвітливши той рівень культури й моралі, який вже є.
А подібні висловлювання і «дискусії» читають не тільки кінематографісти. І який образ нашої професійної спільноти при цьому складається, уявити неважко. Відтак знов-таки закликаємо до толерантності й – ще і ще раз! – до вслухування: як у фільми, так і в поле культури в цілому.
Оскільки й під час перегляду «Племені» в Червоній залі Будинку кіно, і поза тим апелювалось, зокрема, до самого Олександра Довженка, мусимо нагадати один, хоча й вельми промовистий епізод з історії кіно. Коли газета «Известия» (тоді найвпливовіша, рупор Кремля) відгукнулася, устами Дем’яна Бєдного (псевдонім землячка нашого, Юхима Придворова), у віршованому фейлетоні «Філософи» на Довженків фільм «Земля». Де, нагадаємо, був епізод, в якому оголена наречена Василя, Наталка, у безсилому відчаї металася по хаті. Пізніше епізод вирізали, як і низку інших (той, зокрема, де парубки заправляють трактора власною сечею; і справді – яке «святотатство!»).
Наводимо цей приклад зовсім не для того, щоби натякнути на співмірність фільмів Довженка та Слабошпицького (час покаже і вкаже на справжнє місце в історії кожного режисера і його творів). Просто надто схожими є реакції кремлівського спікера і деяких сьогоднішніх критиків. І рівень культури так само. Звертаємо увагу на збіг одного з мотивів: нібито декларативного «нездоров’я» відтворюваного у фільмі світу, а з ним і самого режисера.
З цієї ж нагоди ознайомтесь із текстом московського критика Віктора Матізена «Один Иван-Дурак не значит, что все Иваны-Дураки», який у такий спосіб відреагував на дискусії щодо фільму Андрєя Звяґінцева «Левіафан»: http://ukrkino.com.ua/news/?id=1251
Отже, що писав «полум’яний Дем’ян» про «Землю» 1930 року.
«…Особливо хороша исступленная
Девица оголенная.
Вот где показ, так показ!
В самый раз!
В настоящую точку!
Содрали с девицы сорочку
Всенародно, публично!
Это что ж? Не цинично?
Это что же? Терпимо?
В театре на сцене недопустимо?
А допустимо в кино?
Это – умно?
Это – НЕОБХОДИМО? (…)
Продвинуть здоровое кино в массы в городе,
А еще более того в деревне.
Так Лениным сказано.
А в картине ЗДОРОВОЕ что нам показано?
Эта псевдоземля,
Девицу для всех оголя,
Показав нам лицо напряженное,
Буйной похотью зло искаженное,
А не юное, резвое,
Целомудренно-трезвое,
Деловито-суровое,
Это что же, явленье ЗДОРОВОЕ?
И неужто мы эти ПОЛОВЫЕ ГРИМАСЫ
Будем гнать, «продвигать» в пролетарские массы?
Ну а если картина дойдет до села,
Не прибавится ль силы в кулацких угрозах:
– Братцы, видите? Девок и баб до гола
Коммунисты разденут в безбожных колхозах!
Нет у них, коммунистов проклятых, стыда! —
Вот мы с голой девицей воспрянем куда!..
Разгуделися киношмели,
Рекламой кричат неослабной
В честь кинокартины «ЗЕМЛИ» Контрреволюционно-похабной!
Вот до чего мы дошли!..»
І у фіналі фейлетону:
«Что я верно пишу, не пишу, а кричу:
Кино-штучка "ЗЕМЛЯ" Ильичу
Была бы не в радость,-
Он ее оценил бы брезгливым словцом:
- "Нестерпимая гадость!"
И дело с концом».
Демьян Бедный. Философы. «Известия», 4 апреля 1930 г.
Реагування саме у професійній кіноспільноті. Бо вражає не те, що фільм не сподобався багатьом (це якраз нормально), а той рівень культури, який виявився при тому. Культури кінематографістів, людей, за визначенням, покликаних нести, ба навіть уособлювати ту культуру!
Лексикон на грані фолу, а то й далеко поза межами його, перехід, практично одразу, на особистість режисера (замість аналізу, бодай побіжного, самого кінематографічного тексту), нетерпимість – абсолютна, злісна – до іншої точки зору. На жаль, мусимо констатувати: Інтернет просканував багатьох, висвітливши той рівень культури й моралі, який вже є.
А подібні висловлювання і «дискусії» читають не тільки кінематографісти. І який образ нашої професійної спільноти при цьому складається, уявити неважко. Відтак знов-таки закликаємо до толерантності й – ще і ще раз! – до вслухування: як у фільми, так і в поле культури в цілому.
Оскільки й під час перегляду «Племені» в Червоній залі Будинку кіно, і поза тим апелювалось, зокрема, до самого Олександра Довженка, мусимо нагадати один, хоча й вельми промовистий епізод з історії кіно. Коли газета «Известия» (тоді найвпливовіша, рупор Кремля) відгукнулася, устами Дем’яна Бєдного (псевдонім землячка нашого, Юхима Придворова), у віршованому фейлетоні «Філософи» на Довженків фільм «Земля». Де, нагадаємо, був епізод, в якому оголена наречена Василя, Наталка, у безсилому відчаї металася по хаті. Пізніше епізод вирізали, як і низку інших (той, зокрема, де парубки заправляють трактора власною сечею; і справді – яке «святотатство!»).
Наводимо цей приклад зовсім не для того, щоби натякнути на співмірність фільмів Довженка та Слабошпицького (час покаже і вкаже на справжнє місце в історії кожного режисера і його творів). Просто надто схожими є реакції кремлівського спікера і деяких сьогоднішніх критиків. І рівень культури так само. Звертаємо увагу на збіг одного з мотивів: нібито декларативного «нездоров’я» відтворюваного у фільмі світу, а з ним і самого режисера.
З цієї ж нагоди ознайомтесь із текстом московського критика Віктора Матізена «Один Иван-Дурак не значит, что все Иваны-Дураки», який у такий спосіб відреагував на дискусії щодо фільму Андрєя Звяґінцева «Левіафан»: http://ukrkino.com.ua/news/?id=1251
Отже, що писав «полум’яний Дем’ян» про «Землю» 1930 року.
«…Особливо хороша исступленная
Девица оголенная.
Вот где показ, так показ!
В самый раз!
В настоящую точку!
Содрали с девицы сорочку
Всенародно, публично!
Это что ж? Не цинично?
Это что же? Терпимо?
В театре на сцене недопустимо?
А допустимо в кино?
Это – умно?
Это – НЕОБХОДИМО? (…)
Продвинуть здоровое кино в массы в городе,
А еще более того в деревне.
Так Лениным сказано.
А в картине ЗДОРОВОЕ что нам показано?
Эта псевдоземля,
Девицу для всех оголя,
Показав нам лицо напряженное,
Буйной похотью зло искаженное,
А не юное, резвое,
Целомудренно-трезвое,
Деловито-суровое,
Это что же, явленье ЗДОРОВОЕ?
И неужто мы эти ПОЛОВЫЕ ГРИМАСЫ
Будем гнать, «продвигать» в пролетарские массы?
Ну а если картина дойдет до села,
Не прибавится ль силы в кулацких угрозах:
– Братцы, видите? Девок и баб до гола
Коммунисты разденут в безбожных колхозах!
Нет у них, коммунистов проклятых, стыда! —
Вот мы с голой девицей воспрянем куда!..
Разгуделися киношмели,
Рекламой кричат неослабной
В честь кинокартины «ЗЕМЛИ» Контрреволюционно-похабной!
Вот до чего мы дошли!..»
І у фіналі фейлетону:
«Что я верно пишу, не пишу, а кричу:
Кино-штучка "ЗЕМЛЯ" Ильичу
Была бы не в радость,-
Он ее оценил бы брезгливым словцом:
- "Нестерпимая гадость!"
И дело с концом».
Демьян Бедный. Философы. «Известия», 4 апреля 1930 г.