15 січня на території Національної кіностудії імені Олександра Довженка відбулася нарада з питань розвитку кіноіндустрії. Головував на нараді Віце-прем’єр-міністр України, міністр культури В’ячеслав Кириленко.

У своєму вступному слові п. Кириленко відзначив, що галузь кінематографії є пріоритетним напрямком державної гуманітарної політики. Це стратегічний ресурс розвитку суспільства. В сучасних процесах державотворення національне кіномистецтво має отримати визначальний вплив на формування духовних цінностей українського народу. Тому український кінематограф має виконувати важливу соціальну та патріотичну функцію.

У 2014 році гостро постало питання захисту українського інформаційного простору від російської агресії. Протягом останніх років вітчизняне телебачення і кінотеатри стали майданчиком для російської пропаганди спрямованої на героїзацію російських силових структур, спотворення історії та, доволі часто, приниження українців.

За такої ситуації набирає актуальності необхідність заміщення російського контенту вітчизняними фільмами і серіалами. Це потребує значних фінансових і організаційних вливань у кіногалузь. Варто наголосити, що за сьогоднішньої економічної ситуації в країні, а також незадовільного обсягу прокатної мережі, існування національного фільму без державної підтримки практично неможливе.

Разом з тим, зазначив віце-прем’єр-міністр, в державному бюджеті на 2015 рік на потреби кінематографа передбачено усього лише 75 мільйонів гривень. Практично це дорівнює нулю. Однак мені кажуть: так кіно ж є бізнесом, навіщо його підтримувати з державної скарбниці? І потім, так само кажуть про те, що в останні роки кіногалузь потрясали корупційні скандали, підозри і звинувачення у крадіжках. Треба з цим спочатку розібратися.

Як би там не було, треба шукати нові джерела фінансування галузі. Передусім йдеться про спеціальний збір на підтримку українського кіно. Якщо вдасться прийняти відповідний закон, то це допоможе вирішити чимало проблем.

Порядок денний наради:

-​ Формування Національної стратегії розвитку кіноіндустрії на найближчі 5 років.

-​ Вдосконалення вітчизняної законодавчої бази.

-​ Запровадження системи позабюджетного фінансування кіновиробництва.

-​ Запровадження податкових, митних та інвестиційних пільг.

Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко виклав основні тези Національної стратегії розвитку кіноіндустрії (повний текст Стратегії розміщено на сайті Агентства).

Голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький зазначив, що найважливішим для розв’язання проблем розвитку кіно є справді пошук позабюджетних джерел фінансування. Це потребує внесення змін до чинного законодавства. На жаль, і в депутатському корпусі спостерігається домінація технократичних уявлень щодо культури, кінематографа зокрема. Ламати такі уявлення важко, але необхідно.

Генеральний директор Національної кіностудії Олесь Янчук виклав своє бачення майбутнього кіностудії. Він запропонував створити об’єднання «Український серіал» та надати студії статусу вільної економічної зони (за прикладом технопарків, які мають подібний статус).

Заступник міністра фінансів України Володимир Матвійчук наголосив на тому, що є потреба у формуванні пріоритетних тем для українських фільмів. Держава мусить підтримувати у першу чергу ті фільми, які задовольняють найпекучіші потреби суспільства.

В обговоренні виступили також в.о. голови Держмайна Микола Парфененко, генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко, кінорежисер, голова Експертної ради при Держкіно України Андрій Дончик («прочитавши 120 сценаріїв, скажу: з авторським кіно у нас все буде добре, а от з жанровим, мейнстримівським ні, на жаль»), продюсер Володимир Філіппов, кінорежисер Володимир Савельєв.

У своєму виступі голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач зокрема сказав: «І пан Кириленко, і Микола Княжицький означили головні, на мій погляд, причини фактичної зупинки державного фінансування кінематографа. Вони не лежать у площині фінансів, економіки. Йдеться про відсутність політичної підтримки. Наша так звана політична еліта просто не бачить, не відчуває найменшої необхідності підтримувати кіно. Бо що означають ці кпини: хай, мовляв, спочатку розберуться із крадіжками, із корупційними скандалами… У нас що, тільки в кіно були крадіжки? Багатомільярдні розкрадання бюджету в усіх сферах нашого життя – були і є, про що пишуть щодня, нічого ж у принципі не міняється. І тут кіно виявляється крайнім. Є підозри і підозрювані – так хай відповідні органи з ними розберуться, а кіно тут при чім? Двадцять літ його не фінансували, не розвивали, окрім останніх трьох років. Результат ми бачимо – втрачено Крим, поволі втрачаємо Донбас. А зрештою, ми втрачаємо Україну. Бо якщо не розвиватиметься кіно, культура в цілому – то що за країну ми матимемо? Я вже запитував Арсенія Яценюка у відкритому листі до нього: За що воюємо? За що, скажіть будь ласка!

Одначе в усьому цьому винні і ми всі. Ми не тиснемо на владу. Ми всі. Журналісти в тому числі. Ось була прес-конференція президента, потому прем’єр-міністра. З боку преси жодного запитання щодо культури. Жодного! То ж вони й роблять висновок: суспільство це не цікавить.

Необхідне не просто фінансування, потрібні реформи. Для їх проведення і необхідна політична підтримка. Поляки реформували свої кіно упродовж кількох років. Тяжко це далося, але ж вдалося! Скажімо, коли голосувалися реформаторські законопроекти, кінематографісти заявили: той із депутатів сейму, хто проголосує проти, буде оголошений ворогом нації. І проголосували. Нічого так просто не дається. Давайте працювати всі разом, давайте тиснути на владу, яка є такою, якою є. Тільки тоді щось зміниться»