Сергій Камінський
Контакти: [email protected]
Тележурналіст, сценарист, режисер, поет
Військове звання – майор.
Народився 24 лютого 1983 року в Читинській області у сім’ї військового журналіста. П’ять років родина жила в Угорщині, потім стільки ж в Росії, а коли Україна стала незалежною, переїхала до Києва. Тут я навчався у середній школі №97 з повною впевненістю, що батько майор «відмаже» мене від армії. Але після восьмого класу, із цікавості, погодився вступити до Київського військового ліцею імені І. Богуна (1997-2000 рр.), де почав писати для газети «Народна армія».
Після навчання у «кадетці» міг вступати куди завгодно, але вирішив піти батьківською стежкою і склав іспити до Львівського військового інституту при Національному університеті «Львівська політехніка», кафедра військової журналістики (2000-2005 рр.). Попри численні наряди, роботи та інші військові приколи, намагався максимально вдосконалюватися в обраній професії. Викладачі переважно орієнтували нас на друковані ЗМІ, тож, коли на третьому курсі я поїхав у перше стажування на Телерадіокомпанію «Бриз» (Севастополь), взагалі не уявляв себе на телебаченні. Той місяць мені дуже сподобався, і почалось…
Після випуску мене направили служити на Центральну телерадіостудію МО України, де працюю досі. Пройшов від кореспондента до начальника відділу публіцистичних та пізнавальних програм. Був керівником телевізійних проектів «ДМБ» та «Захисник Вітчизни», що транслювалися на «5 каналі».
За роки на телебаченні отримав навички написання сценаріїв, організації зйомок, режисури, операторської роботи, монтажу, але того було замало. Захотілося спробувати себе в кіно і мене не зупинила навіть відсутність спеціальної освіти. Бажання написати сценарій зріло в мені півроку і одного вечора, після перегляду програми про презентацію серії короткометражок «Москва, я люблю тебе!» крига скресла… За півночі я вигадав сценарій фільму «Аура», а вранці переніс його на папір. Три зйомочних дні, друзі та знайомі в ролі акторів, згода студійного оператора Сергія Телятицького взяти участь у цьому проекті з двома своїми «п’ятаками», штативами, «рельсою» і «стедіком», 200 гривень на піднайом квартири для останньої сцени – приблизно такий рецепт мого першого фільму. Про його професійність, ідею та зрозумілість можна довго сперечатись, але це був дійсно корисний досвід. Маленькою перемогою стало для мене те, що фільм отримав диплом Всеукраїнського некомерційного кіно-сейшену «КіноФронт».
Наступні два моїх сценарії народилися за півгодини: один, коли я був на навчанні в Англії, а другий під час поїздки в київському метро. Тож, to be continued…