Алік Шпилюк, член журі FIPRESCI

45-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» став чи не найнасиченішим за кількістю та якістю програм за останні декілька років: серед понад 200 стрічок були й переможці багатьох світових фестивалів класу А, й панорами сучасного кінематографа Франції, Німеччини та скандинавських країн, і вже традиційний національний короткометражний конкурс тощо.

Але найпомітнішою частиною програми все ж залишається конкурс міжнародний і його чи не найголовніша частина – повнометражні дебютні стрічки. Річ тут не тільки в тому, що цю частину міжнародного конкурсу оцінюють аж три (!) журі – міжнародне, екуменічне та журі Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI), але й через те, що саме повнометражний дебют свідчить про справжню творчу потенцію молодого кінематографіста. Власне, відкриттям таких видатних митців і пишається у свій ювілейний рік керівництво фестивалю: Том Тиквер, Франсуа Озон, Стівен Долдрі, Брюно Дюмон і не тільки.

Повнометражний конкурс 2015 року складався з 14 стрічок (коли зазвичай їх на «Молодості» змагається дванадцять), і дивним чином вони утворили сім пар якщо не близнюків, то вже напевне двійнят. Отже, спробуємо знайти спільні риси в, на перший погляд, абсолютно різних за походженням (а іноді й за мистецькими амбіціями авторів) творами, більшість із яких вже отримували головні нагороди інших фестивалів.

Володарем Ґран-прі стала ізраїльська картина «Принцеса» (реж. Талі Шалом-Езер), що є епатажною й хворобливою історією перетворення 12-річної дівчини (її роль, до слова, виконує 21-річна актриса Шира Гаас) – через страждання, втрату кохання й ілюзій – на молоду мудру жінку, вже готову до дорослого життя. Поруч неї стоїть іще один, дещо доросліший, підліток зі швейцарського фільму «На війні» (реж. Сімон Жакме), який також має втратити багато чого, включно з першим коханням, щоб потрапити до жорстокого світу дорослих.

"Принцеса"

"На війні"

Схожі мотиви насильства й знущань над дітьми, а відтак і їхніх наслідків є головними ще у двох стрічках – володарі «Золотого лева» Венеційського МКФ «Здалеку» венесуельського режисера Лоренцо Віґаса і в єдиному українському повнометражному дебюті, котрий ще має вийти до національного прокату, «По той бік» Олександра Литвиненка. Але не зважаючи ще й на відверту спорідненість у назвах, інтенції в авторів майже діаметрально протилежні: якщо перший свідомо залишає глядача з багатьма нерозкритими загадками (співавтор сценарію тут – видатний Ґійєрмо Арріаґа), то другий пропонує відверто жанровий (а іноді й надто спрощений – до відвертої банальності) підхід до матеріялу.

"Здалеку"

"По той бік"

Ще два фільми об’єднує відверто поетичний авторський – арт-гаузний – стиль. Ідеться про кіпрсько-грецькі «Нариси з життя потопельника» Кіроса Папавассіліо та американсько-польські «Іскри» Клер Карре. Обидві стрічки відверто відсилають до класики світового кінематографа (передусім, до творів Тео Анґелопулоса та Андрєя Тарковського), намагаючись рефлексувати на історичні події й реалії сьогодення, але саме через це видаються досить вторинними.

Коли вже йдеться про реалії або актуальні болісні питання, то не можна не згадати про тему евтаназії та свідомого рішення людини піти з життя через невиліковну хворобу. Її дуже схожим чином трактували в програмі дві стрічки з різних півкуль глобуса: данська «У твоїх руках» Саману Ашеше Сальстрьома та канадський «Механік» Рене Больйо. Обидві вони стверджують право людини на власний вибір, а також необхідність по-справжньому гуманістичного ставлення довколишніх до страждальців.

На перший погляд, до споконвічних чи актуальних проблем сьогодення (нетерпимість суспільства до колишніх злочинців або нелегальна трансплантація органів) звертаються ще два фільми: шведсько-польський «Відтепер і надалі» Маґнуса фон Горна та німецький «Чужорідне тіло» Крістіана Вернера. На жаль, обидва видаються не просто «експлуатаційними» стосовно відповідної проблеми, але й надто маніпулятивними, що суттєво послаблює їхні об’єктивно високі суто художні якості.

"Відтепер і надалі"

"Чужорідне тіло"

Наступні двійко об’єднує справжній головний герой – гора, ймення якої винесене до назви. Йдеться про вже багаторазово відзначені на різних фестивалях «Сплячий гігант» канадця Ендрю Чівідіно та ґватемальсько-французький «Ішканул» Хайро Бустаманте. Перший є історією болісного – через втрати найближчого – переходу підлітків до дорослого світу; другий – автентичним (і художньо вишуканим) оповіданням про трагедією повсякденного життя індіанців майя, які продовжують нещадно експлуатуватися цивілізованим світом. «Ішканул» не залишився без уваги журі «Молодости», отримавши головну відзнаку екуменістів та поділивши приз за найкращий повнометражний фільм «великого» журі.

Й, нарешті, остання (чи не найяскравіша) пара, в якій трактовано – з абсолютно протилежних точок зору – питання (не)можливости кохання молодих людей у сучасному світі через соціальні, психологічні, комунікативні тощо проблеми. В сербській «Панамі» режисера Павле Вучковіча ми є свідками жорсткої боротьби особистостей двох закоханих, що врешті-решт призводить до втрати справжнього почуття. Дуже яскрава, витримана в гарному темпі й така, що апелює до світосприйняття сучасної молоді, ця стрічка, безумовно, спрямована на комерційний успіх, але суто мистецьки виглядає вторинною до, скажімо, скандального «Кліпа» Майї Мілош.

"Панама"

"Пікадеро"

Тим часом, британсько-іспанський «Пікадеро» шотландця Бена Шеррока, навпаки, видається вельми ориґінальним твором і, зауважимо, єдиною комедію – хоча й сумною – в цій конкурсній програмі. Крім того, демонструючи відверту спорідненість із кінематографом Акі Каурісмякі чи з грузинськими стрічками пізньорадянського періоду (недарма багато етнографів відзначають певні непояснені зв’язки між цим кавказьким та баскським народами – а саме в Країні Басків і точиться сюжет), фільм демонструє найбільшу мистецьку та суто кінематографічну вправність і вишуканість. Не дивно, що саме «Пікадеро» отримав приз журі кінокритиків, а також одну з найвищих відзнак «головного» журі. Отже, залишається лише сподіватися, що ці стрічки найближчим часом потраплять з фестивальних екранів до широкого глядача, а нам – чекати на наступну, 46-ту, «Молодість».