Володимир Войтенко

Саме так – «Інший» – називається ігровий короткометражний фільм Вінсента Меттеля про долю іншого для більшости, ніби не такого, як ми, українця. Не такої, як ми, людини, що потерпає від ДЦП.

Але наша увага прикута до іншої стрічки. Вона повнометражна, має того самого режисера-постановника. Також у неї один і той самий продюсер, що водночас є автором ідей цих кінотворів та виконавцем головних ролей. Його ім’я Григорій Гришкан. Фільм бо називається «До щастя». Психологічна драма.

Але на разі така собі напівмедична, напівсоціальна довідка.

Дитячий церебральний параліч – узагальнений термін для групи стійких непроґресивних рухових синдромів, що супроводжуються різними відхиленнями, зокрема мовленнєвими порушеннями. Попри досягнення сучасної медицини, кількість осіб із ДЦП у світі збільшується – в середньому 2-3 випадки на одну тисячу осіб, в Україні – 2,6 випадка. За статистикою, це біля 200 тисяч дітей, що складають два відсотки українського дитячого населення. Така хвороба обумовлюється або перебігом вагітности, або ускладненими пологами. Більшість людей із церебральними паралічами мають нормальний рівень інтелекту, але їхні можливості можуть обмежуватися через складнощі у спілкуванні та недостатність життєвого досвіду. Хоча все це долається завдяки належній суспільній увазі.

Речення холодні, як і належить офіційній довідці.

За ними слідує таке ж холодне слово – інклюзія, себто, з англійської, включення, залучення. Мається на увазі процес залучення всіх громадян у соціумі, включення до спільного багатоманітного життя, дарма що хтось від когось чимось відрізняється. Зрештою, всі ми різні, всі відрізняємося.

Григорій Гришкан публічно відстоює інклюзію та рівноправне ставлення в українському суспільстві до людей з особливими потребами. На його думку, наша держава байдужа до таких осіб. Саме тому за президентства Петра Порошенка він перерахував свою пенсію з інвалідности відомій компанії «Рошен». Тим самим виступив проти приниження людей з інвалідністю, порівнюючи реальну соціальну політику з «геноцидом». Час то повзе, то летить, але змін в українськім суспільстві з (недо)інклюзією не так, щоб видно. Тож сьогодні, певне, Гришкан міг би перерахувати подібну пенсію, скажімо, «Кварталові 95». І, гадаю, не варто було б дивуватися, якби в нього самого зріли політичні амбіції.

Бо Григорій людина небайдужа. Він активний і безпосередній у спілкуванні й має неабиякий життєвий досвід. Правдивий український життєвий досвід. Коли народився, немовлям не дихав, його ледь порятували. Зріс на Донеччині, де вивчився в університеті й працював як податківець. На початку російсько-української війни переселився до Києва, де нині працює в Офісі великих платників податків Державної податкової служби України.

Це знову «довідкова мова», нехай і не така холодна, а радше, гаряча. Як і сам Григорій Гришкан – український актор, продюсер, поет, економіст. Чому поет? Ну всі ми, українці, зрештою, є поетами. Але, до всього, він видав 2011 року в Маріуполі поетичну книжку «Сповідь пораненої душі».

Оце я написав, фактично, перерахував факти й дії життя Григорія Гришкана, та й сам себе запитав: а чому, з якого дива? Адже, здається, за років сорок жодного разу таким чином не розпочинав жадної статті про фільм...

Знаєте, коли про щось пишеш, то воно тебе ніби веде. Ну й цього разу – таким чином я спробував осмислити й показати конкретний випадок інклюзії. Григорій залучений, Григорій включений до суспільного й державного життя. Він і є правдива Україна. Але не зупиняється та прагне, аби й ми з вами стали так само небайдужою, життєдайною і творчою країною. Він охоплює життя у всіх його проявах і виявах, він показує собі й іншим, що він Може.Так само у фільмі «Інший» – його герой обмацує світ, певне, вжитковішою в минулому російською, а «До щастя» вже йде абсолютно органічною українською. Тим самим стає сильнішим і впевненішим.

Григорій проявляє себе правдивим продюсером, себто тим, хто ґенерує ідеї творів, хто висотує їх зі свого життя, зі своєї долі. Він знаходить можливості для втілення цих ідей, знаходить творчих партнерів, відшукує джерела фінансування. Ось тепер серед добродіїв у рухові «До щастя» Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – Дивись українське» та Благодійний фонд «МХП – Громаді» від Агрохолдинґу «Миронівський хлібопродукт».

Гришкан мріє про акторську стезю. Але він уже проникливо зарекомендував себе ориґінальним артистом у згаданих фільмах. Для нього фільмуватися, «це як політ на іншу планету». Він є своєрідною іконою, образом, тим, хто вособлює та несе високий сакральний зміст і сенс. Григорія природа нагородила особливим обличчям – його образ надзвичайно близький до виняткових малярських ликів Ель Ґреко, дещо видовжених і виснажених. На екрані Гришкан у стані психологічної замкнутости й, водночас, душевного руху та загадковости, самозаглиблення, яке передають скорботні очі.

Не дивуєшся, коли дізнаєшся, що Григорій має пропозицію втілити образ Гамлета – чи то на сцені, чи на екрані. Віриш, розумієш, що Гамлет Гришкана буде неординарним, бо в якомусь розумінні доля тут накладається на долю, одна духовна енергія на іншу. А особлива пластика рухів увиразнюватиме переживання й думки, загострюватиме проблему екзистенційного вибору.

Бути чи не бути?  

Сюжет кінокартини «До щастя», як зауважується титрами, заснований на реальній історії життя. Вочевидь він не вигаданий і веде про людину, яка, попри ДЦП і всі перешкоди, послідовно і вперто рухається до своєї мрії. Через моральні й побутові подолання, через недовіру, сумніви й розчарування – до віри, вірности й любови. Усе, що я назвав і перерахував, має життєподібне, як і личить кінематографу, втілення на екрані.

Якось це важко уявити без постановника стрічки. Вінсент Меттель, так названий мистецькими батьками на честь ван Гога, створював «До життя» в багатьох якостях – як режисер, сценарист, актор, композитор, монтажер. Авторське кіно.

Монтажно картину можна було б дещо підкоротити, аби набула більшої емоційної та й драматургійної пружности. Втім, автор ладен ставити перед своїм твором різні завдання – чи закручуватися в вихорі, а чи обіймати неспішно. Попри жорсткість сюжету, обумовлену героєм та гірським плином його життя, Вінсент, радше, схильний до другого. Сам постановник з’являється в акторській ролі жорсткого, але справедливого «володаря життя», що трапляється на шляху головного героя Гриші й не дає йому загубитися. Музика Меттеля часом ненав’язливо прониклива й тривожна, а то зривається до розлогого мелодраматичного телестилю. Останнє підлягає критиці, але не варто забувати, що матеріал екранного життя може кожного вибити з сідла буттям реальним, на якому ґрунтується сюжет.

Вінсент Меттель заснував два приватні театри, свою кіношколу, грає й ставить п’єси на сцені, є автором 34 малобюджетних фільмів, коротких і довгих, знімає в різних жанрах і техніці (повнометражний фільм на айфон, скажімо), часто-густо тяжіє до містики. Людина-оркестр, котра не бачить гріхом компілювати, але прагне робити на своє розуміння цікаво.

Ось із цього та багато іншого складалася дорога «До щастя». Маніфестально – для культурної й соціальної інтеґрації України до європейської спільноти.

Певен, насамкінець найліпше усе ж прочитати судження головного героя – Григорія Гришкана. Ці максими – в основі фільму…

• «Маю покликання – переформатувати знання людей, переглянути ставлення до хворих людей і зрозуміти, що будь-якої мити ми можемо опинитися на їхньому місці».
• «Якби фізик-теоретик і космолог Стивен Гокінґ народився й жив в Україні, сумніваюся, що досягнув би тих суспільних висот, як у рідній Великій Британії».
• «Якщо я не відповідатиму за свої слова, то я зраджу самого себе. А коли ти зраджуєш себе, то немає нічого гіршого».
•  «Український інтерес у тому, щоб слухати й чути ближнього. Важливо, аби ми, українці, вміли приходити одне одному на допомогу скрутної хвилини, аби не думали лиш про себе. А ще – щоб ми перестали деградувати, як особистості».