Дмитро Десятерик, «День»
27 січня минуло 180 років від дня народження геніального письменника, майстра парадоксів, автора геніальної казки «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керролла. Про нього написані томи, й до його ювілею з’явиться безліч нових текстів. Ми ж пропонуємо читачам дещо незвичний, опосередкований погляд на Керролла — історію екранізацій «Аліси».
Уперше «Аліса в Країні чудес» з’явилася на екрані 1903 року, через 37 років після виходу книги Керролла. Екранізацію зробив один із засновників британської кіноіндустрії Сесіл Хепуорт. На той час 12-хвилинний фільм був найтривалішим на Островах. Алісу грала 14-річна Мей Кларк. Персонажі відповідають ілюстраціям Джона Теннієла. Вельми переконливі спецефекти, якщо зважати на тодішні технічні можливості: Аліса органічно росте, предмети миттєво зникають і з’являються. Чешира «зіграв» родинний кіт Хепуортів; щоб викликати необхідну за сюжетом посмішку, Кларк до смішного довго махає йому хусточкою. Фінальний суд замінено ходом акторів-карт у парку, де на задньому плані пасуться цілком абсурдні корови. Більшість карт зіграли діти, і, судячи з їхніх посмішок, інсценований переполох приносить їм чимале задоволення.
Історія екранізацій «Аліси в Країні чудес» є такою ж тривалою та суперечливою, як і, власне, історія кінематографу. Довідковий ресурс Internet Movie Data Base на відповідний запит відображує близько 60 позицій, серед яких є така екзотика, як порномюзикл і комп’ютерна «стрілялка». Але перш ніж перейти до розгляду найбільш помітних інтерпретацій, декілька слів — про першоджерело.
«Алісу в Країні чудес» складно назвати драматургічно цілісною. Тут немає чіткого подієвого пейзажу, героїня (окреслена загальним набором характеристичних даних — вік, наявність сестри та кицьки) проходить низкою подій, які слабо пов’язані між собою по суті, переходи між певними локаціями описані скупо. Найімовірніше, причина в тому, що текст «Аліси» підпорядкований грі, яка відбувається на всіх рівнях — від мовного до логічного.
Будь-яка гра передбачає чіткі правила, поле для проведення та наявність гравців. У Керролла ж, навпаки, нестабільні й правила, й поле, й головний гравець: Аліса росте або зменшується, спотворюються її пропорції, періодично «вимикається» пам’ять. Отже, «Аліса в Країні чудес» — нелінійний ігровий континуум, у якому нісенітниця посилань і висновків поєднується зі строгим послідовним міркуванням, постійно змінюються правила, поле й сам гравець, а метою перебування є гра як така.
Безсумнівно, такий текст дуже складно екранізувати, й «Аліса» залишалася на маргіналіях кіно, доки не з’явився звук. Американську адаптацію, випущену «Парамаунтом» 1933 року, робив зірковий склад. Норман Маклеод — визнаний комедійний режисер, який уже встиг попрацювати з братами Маркс, сценарист — класик Джозеф Манкевич, художник — володар двох «Оскарів» Вільям Кемерон Мензіс, в акторському складі — зірки калібру Кері Гранта (Черепаха Квазі) й Гарі Купера (Білий Лицар). Манкевич об’єднав сюжети обох книжок про Алісу. Спочатку вона потрапляє за дзеркало, зустрічає Білого Короля й Білу Королеву, потім, вийшовши в сад, іде за Кроликом; замість суду — божевільний фінальний бенкет із «Задзеркалля».
Маклеод робить те, що вміє, — сімейну комедію, приправлену легкими дивацтвами. Є обов’язкові для такого кіно танці та пісні, у крокеті їжаків замінили морськими свинками, урочисту процесію карт раптово порушує дитя-джокер, герої раз по раз смішні чи дивакуваті. Аліса — кокетлива 19-річна блондинка (Шарлотта Генрі) в недоладному дитячому платтячку, з безтурботним личком. Костюми та спецефекти підкреслюють характери: очі жабеняти, воротаря Герцогині, обертаються від удару тарілкою по потилиці, Кролик нервово посмикує хвостом перед стрибком у нору, голова Чешира фосфоресціює.
Одним із головних героїв стає речове середовище. Схематизму Керроллівського простору Мензіс знаходить відповідність у павільйонній умовності, підкреслюючи її такими курйозами, як сонце, що посміхається, чи гігантський силует каченяти, що пропливає задом наперед у сцені з Черепахою. Падіння в нору збагачене послідовністю з банки з написом «Варення», паруючого чайника й таблички «Дім, милий дім». Дерева з палаючими свічками та у вигляді долоні з кільцем, дерева-слони та дерева-дракони, дерева, на яких ростуть циліндри, чоботи, птахи в клітках, з очима на стовбурах, дерева, що грають гілками-руками на гілках-інструментах, — цікава метафора Лісу без назв, де означальні замінені означуваними. Ландшафти змінюються з легкістю радше живописною, ніж кінематографічною: Аліса стоїть на місці, а будинок Герцогині тане в повітрі, або ж місцевість довкола перемальовується декількома рухами пензля. Фінальний бенкет перетворюється на апофеоз сценографічної винахідливості з елементами театру тіней, предметами, що літають на тросах, феєрверками та хоровим співом.
Надалі «Аліса» на екрані підпорядковувалася наміченим тут двом лініям: відтворення сімейних розваг або спроби знайти втілення нонсенсу.
Ця колізія помітна у франко-американській екранізації 1949 року. Британець Даллас Боуер не обходиться без обов’язкових пісень і танців, закадрового коментаря і стандартної блондинки в головній ролі (Керол Марш, 23 роки), обрамлює фільм прохідними сценами в Оксфорді, серед яких — прогулянка на човні Чарльза Доджсона з сестрами Лідделл, засинання та пробудження Аліси. Та ледве Доджсон починає розповідь, як відкривається вишуканий рукотворний всесвіт, де Аліса залишається єдиною людською істотою в оточенні ляльок і декорацій. Падіння в нору здійснюється за траєкторією листка, що плавно падає; Аліса минає у граціозному польоті порожні рамки чи то картин, чи то фотографій кінця ХІХ століття; буфет із посудом вирізаний із паперу; єдиний об’ємний об’єкт — глобус, що обертається (натяк на монолог Аліси про падіння крізь центр Землі); нарешті, приземлення здіймає вихор листя, після чого камера фіксується на дубовому листкові, який довго кружляє, — такі візуальні рими надають фільму особливої чарівності.
Боуер всіляко підкреслює ефемерність Країни чудес і робить її основним законом ексцентричне перебільшення. Будинок Кролика розвалюється від легкого грюкоту дверима. Запрошення на крокет несе, співаючи, цілий взвод риб-уніформістів. Візит до Герцогині супроводжується каскадом громових нісенітниць: протуберанець червоного перцю провокує загальний вибуховий чих, руйнує будинок вщент і відкидає немовля, що репетує, на хмару, звідки воно, трохи постоявши на голові, падає прямо на руки Алісі. Двір Червової Дами виряджений на кшталт арлекінів або карикатурних шотландських гвардійців; у крокет грають танцюючи, з церемонними реверансами; Чеширський Кіт, як і всі персонажі-тварини, виглядає виразніше, ніж люди. Окремо варто згадати зустріч Аліси з гігантським грайливим щеням, дзвін на шиї якого гуде із солідністю Біг-Бена.
Даллас Боуер надав нові можливості для подальших експериментів. На жаль, на екрані переважають продюсерські тлумачення, які далеко відходять від самого духу твору Керролла заради комерційного успіху: найпомітніший тут — фільм американця Тіма Бертона (2010).
Тут немає блиску парадоксів, по-справжньому чудернацьких персонажів. Діалоги мелодраматичні або надто пафосні, Міа Вашиковська в ролі Аліси грає чергову діснеївську красуню. Сценаристи переінакшили книжку заради прямолінійного сюжету про війну за владу між Білою (Енн Хетуей) і Червоною (Хелена Бонем Картер) Королевами. Намагаючись піти від однозначності антагоністок, Бертон не дуже вдало окарикатурює їх. Як помітив один із рецензентів, Біла Королева-Хетуей, незважаючи на всю її манірність, зовні нагадує порнозірку Чичоліну. Картер — гротескна і в цьому дуже переконлива, проте більше гротеск ніяк не підтриманий. Більшість образів здаються запозиченими з казок-блокбастерів останніх років. Бертон вдається й до самоповторів: голова Червоної Королеви за контурами не відрізняється від голів марсіан із «Марс атакує!», а Джонні Депп у ролі Божевільного Капелюшника здається пошарпаним клоном Віллі Вонкі з «Шоколадної фабрики».
Керролл написав книжку для дітей, що стала грою для всіх. Бертон сконструював громіздке брязкальце для середнього шкільного віку, яке опиниться в далекому кутку кімнати, як тільки з’явиться щось модніше.
«День», №13-14, п'ятниця, 27 січня 2012