Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, Matrix-devergent

8 грудня 1861 року в Парижі народився Жорж Мельєс – режисер, актор, дизайнер декорацій, костюмів, макетів та іграшок, а також один із піонерів кіномистецтва й батько жанру наукової фантастики в кінематографі.

Мельєс починав свою кар’єру як ілюзіоніст, демонструючи на сцені різноманітні фокуси та трюки, які він сам вигадував і розробляв. Почавши працювати в кіні, Мельєс відразу зрозумів, що казкові та науково-фантастичні сюжети на екрані потребують спецефектів. Мельєс першим утілив прийоми, які досі використовуються в сучасних стрічках, його знахідки суттєво визначили подальший розвиток технологій кіномистецтва й специфіку його мови.

Згадаємо бодай його стрічку «Людина-оркестр» 1900 року, що триває лише півтори хвилини, де Мельєс зіграв одразу кілька ролей – дириґента й шістьох музикантів, використавши під час фільмування багаторазові експозиції. А у фільмі “Одна голова добре, а чотири краще” (1898) режисер застосував ефектний трюк “розмноження” зображення своєї голови. Мельєс також експериментував із введенням кольору до кіна, власноруч розфарбовуючи зображення, зняте на чорно-білу плівку, використовував макети й анімацію. Це справляло неабияке враження на глядачів тих часів, дивувало, викликало захват і захоплення. Мельєса часто називають магом і чарівником кінематографа.

Місяць із людським обличчям, в око якого влучила ракета, вважається одним із культових зображень і чи не найпершим іконічним іміджем в історії кіна. Як точно зазначає британський режисер і письменник Джон Спіра: «Цей кадр знають багато людей у різних кутках світу, хоча небагато хто з них може назвати першоджерело – стрічку Жоржа Мельєса «Подорож на Місяць» (1902)». У багатьох сучасних фільмах, знятих у різних країнах, упізнаємо цитати зі стрічок Мельєса, присвяти йому, що свідчить про визнання його ролі, ба більше – про освідчення в любові.

Упродовж своєї кінокар’єри (1896–1913 рр.) Жорж Мельєс зняв понад 500 фільмів різної тривалости – від кількох десятків секунд до сорока хвилин. Зараз із них збереглося трохи більше як двісті. Його також, мабуть, варто вважати одним із перших режисерів, хто базував свої фільми на визнаних творах літератури. Наприклад, у доробку Мельєса стрічка за казкою Шарля Перо “Попелюшка” (1899), нині хрестоматійна “Подорож на Місяць”, знята за мотивами однойменного роману Ґерберта Велса, фільм про життя й пригоди Робінзона Крузо за романом Даніеля Дефо, “Серед Ліліпутів і Велетнів” за романом Джонатана Свіфта тощо.

Доробок Мельєса вражає кількістю стрічок і різноманіттям тем. Тут і пригодницька казка за відомими леґендами “Тисяча й одна ніч” (1905), і чи не найперша екранізація історії про Фауста; є й картини, пов’язані із тогочасними актуальними подіями. Згадаємо бодай хронікальний фільм “Коронація короля Едуарда VII”, який водночас є сміливим експериментом, бо демонстрація вже готової стрічки відбулася того самого дня, що й церемонія коронації. Не лякали Мельєса гострі сюжети: 1899-го він зняв серію коротких фільмів-реконструкцій “Справа Дрейфуса” на основі скандальної історії Ричарда Дрейфуса. У цих стрічках явно відчуваються симпатії та співчуття автора до несправедливо арештованого й звинуваченого в зраді офіцера.

Мельєсові довелося пережити не лише злети й великий успіх, але й падіння та навіть бідність. Спочатку все складалося якнайкраще, він заснував кінокомпанію Star Film Company, збудував студію для фільмування в містечку Монтрей, що в передмісті Парижа. Його фільми стали популярними не лише в Європі, а й у Північній Америці. З допомогою й безпосередньою участю свого брата Ґастона Мельєса режисер відкрив філії своєї кінокомпанії в США. Паралельно із фільмуванням нових кінокартин він не полишав роботу на сцені у власному театрі, створюючи видовищні шоу-програми.

1912–1913 років Жорж Мельєс здійснив ще один сміливий експеримент – вирушив із родиною в далеку й довготривалу подорож до країн Азії та островів Тихого океану. Цілком можливо, це була одна з перших масштабних закордонних кіноекспедицій французьких кінематографістів. Під час подорожі Мельєс активно фільмував та надсилав відзняті плівки своєму братові до США, зробивши ставку на унікальність та екзотичність матеріялу. На жаль, значна частина плівок пошкодилася під час транспортування, тому Мельєс не тільки не дістав очікуваного прибутку, а й зазнав суттєвих збитків. Довелося закрити американські філії компанії, до того ж розпочалися фінансові проблеми й у Франції.

Далі ще один тяжкий та неочікуваний удар долі – 1913-го помирає його дружина Євгенія, потім настає Перша світова війна. За рішенням уряду студію в передмісті Парижа перетворили на шпиталь для поранених, а значну частину фільмокопій стрічок конфіскували. З емульсійного шару кіноплівки можна було добути срібло, целулоїдна основа пішла на потреби французької армії – з неї виготовляли підбори для солдатського взуття.

Війна закінчилася, й про Мельєса всі забули. З колись великих статків залишилася тільки невелика крамниця іграшок у приміщенні вокзалу Монпарнас у Парижі. Як і до війни, його фільми й далі показували в кінотеатрах усього світу, але закони авторського права тоді ще не діяли, тож Мельєс нічого з того не отримував. Багато хто взагалі вважав, що він давно помер.

Проте сталося диво: Мельєса віднайшов допитливий та наполегливий журналіст Жорж-Мішель Койсак, який узяв у нього велике інтерв’ю для книжки з історії кінематографа. Це було сенсацією, про Мельєса знову згадали, почали писати про нього в газетах, а 1931 року він став кавалером ордена Почесного леґіону, найвищої відзнаки Французької Республіки. На урочистій церемонії нагороду йому вручив інший піонер кінематографа – Луї Люм’єр. Жорж Мельєс пішов із життя 21 січня 1938 року, його поховали на цвинтарі Пер-Ляшез у Парижі.

2011 року американський режисер Мартін Скорсезі зняв фільм “Хранитель часу” (ориґінальна назва Hugo) за романом Браяна Селзніка “Відкриття Г’юґо Кабре”. Події стрічки розгортаються на початку 1930-х. Підліток Г’юґо залишився без батьків, він змушений мешкати в приміщенні залізничного вокзалу Монпарнас, де його дядько опікується великим годинником. Хлопець не тільки допомагає дядькові, а й сам дуже цікавиться технікою. Випадково Г’юґо дізнається, що буркотливий і не надто приязний дідусь, власник крамниці іграшок, є леґендарним Жоржем Мельєсом. Хлопець вирішує повернути суспільству забуте ім’я кінокласика. Після низки пригод, долаючи численні перешкоди, він таки здійснює задумане, й це змінює його життя.

Жоржа Мельєса зіграв Бен Кінґзлі, в інших ролях знялися Кристофер Лі, Саша Барон Коен, Джуд Ло. Прем’єра в США відбулася наприкінці листопада 2011 року, саме до 150-річчя Жоржа Мельєса. Того року картина здобула 11 номінацій на “Оскара”, серед яких перемогла в п’яти, дістала британську нагороду BAFTA й “Золотого глобуса” за найкращу режисуру, а також отримала багато схвальних відгуків від кінокритиків.

Нині фільми Жоржа Мельєса вважаються не лише національним, а й світовим надбанням, нащадки класика активно їх популяризують. Його правнучка Марі-Елен Лересі виступала із шоу-програмами, де розповідала про Мельєса й демонструвала його стрічки. Як і колись, у давнину, покази супроводжувалися живою музикою, яку на роялі виконував її син Лоран. 2015-го вони виступали й у Києві.

Можливо, згодом пощастить віднайти інші стрічки Жоржа Мельєса, які вважаються втраченими. Дива часом

трапляються, а коли йдеться про спадщину справжнього чарівника – то й поготів.