Станіслав Цалик, письменник, історик, сценарист, matrix-info.com 

Навесні 1926-го актор і режисер Микола Садовський, 70-літній фундатор українського стаціонарного професійного театру, повернувся з еміграції. До цього доклав руку режисер Гнат Юра.

1925 року режисера з двома акторами несподівано відрядили до Німеччини і Чехословаччини. «Перед від’їздом, – згадував він, – нарком освіти [Шумський] доручив мені розшукати Садовського і запропонувати йому повернутися на Батьківщину». Ініціатива, отже, надійшла від уряду.

Корифея сцени знайшли в Падебрадах «у скрутному матеріальному становищі». Запросили до шикарного ресторану в Празі. «Я сказав, – споминав Гнат Юра, – що громадськість України хоче бачити його вдома, Микола Карпович відповів, що […] без писаного запрошення уряду він не ризикує повернутись. Я намагався всіляко довести йому, що уряд не робить писаних пропозицій окремим неурядовим особам, та все було марно».

Вчинили так: Гнат Юра як головний режисер столичного (харківського) театру ім. Івана Франка просто в ресторані написав запрошення акторові працювати в його трупі, а Микола Садовський дав письмову згоду. В Харкові режисер «доповів про наслідки подорожі. Садовському негайно вислали необхідні папери та гроші».

Актор зіграв у франківців Городничого в «Ревізорі», і це стало сенсацією. Чотири дні поспіль – аншлаг! За кілька місяців Садовський разом з театром ім. І. Франка переїхав до Києва. Він мріяв відновити свій славетний театр.

Повернути з еміграції своїх колишніх акторів не вдалося. Невідомо, чи Гнат Юра в празькому ресторані обіцяв сприяти цьому. Однак актор Олексій Ватуля, теж учасник празької зустрічі, чомусь потім виправдовувався перед Садовським, мовляв, після переїзду до Києва вирішити питання стало складніше. Повернути Троїцький народний дім (теперішній Театр Оперети), де колись працював театр Садовського, теж не вдалося. Наприкінці 1927-го класик створив з новими акторами Український народний театр, який гастролював по Україні.

1928-го Садовський зіграв мельника у фільмі режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”» – то була найперша стрічка Київської кінофабрики. Корифей сцени ніби дав символічне благословення екранній індустрії.

Наступного року Миколу Садовського запросив до свого фільму Арнольд Кордюм. Сценарій, який режисер написав разом з Гордієм Брасюком, називався «Останній лоцман». Акторові запропонували головну роль. Його герой, потомственний лоцман, літня людина, живе у слобідці біля Запоріжжя й вороже ставиться до будівництва Дніпрогесу – затоплення дніпрових порогів знищить лоцманське ремество. Син і дочка старого конфліктують з батьком, йдуть будувати гідроелектростанцію. Останній лоцман наважується на відчайдушний вчинок, у результаті якого має загинути група інженерів з Дніпробуду…

• Повністю статтю читайте на СМ у розділі ІСТОРІЯ тут >>>