Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

Професор Гарвардського університету, історик Сергій Плохій слушно зауважив, що Україна досі залишається полем битви, як і під час Другої світової. Тільки нинішнє протистояння – це конфлікт наративів про події тієї війни. Одним із таких наративів є міф про якусь цілком окрему війну – Велику Вітчизняну, яка розпочалася 22 червня.

Звичайно, до цієї дати, як і до 9 травня, на численних телеканалах знову транслюватимуть радянські стрічки про війну, а зокрема й легендарну картину Леоніда Бикова “В бій ідуть тільки «старики»” 1973 року, зняту на кіностудії ім. О. Довженка. Режисер зіграв у ній також роль командира співочої ескадрильї капітана Титаренка (“Маестро”).

Зрештою, у тому, що демонструватимуть відому та улюблену для багатьох стрічку визнаного режисера, нічого поганого, начебто, немає. Однак, найімовірніше, на екранах з’явиться саме колоризована версія цієї картини, хоча в оригіналі та за задумом Леоніда Бикова “В бій ідуть ті льки «старики»” – чорно-біла стрічка. Колоризована версія фільму є справжньою наругою над авторським задумом та пам’яттю про Леоніда Бикова. То навіщо ж стрічку взагалі “розфарбовували”?

“Мода” на колоризацію фільмів пішла зі США. Справжній бум на розфарбовування стрічок розпочався у 80-х роках, і своєрідним двигуном цього став одіозний медіамагнат Тед Тернер, який придбав права на безліч класичних голлівудських фільмів. Тернер стверджував, що молодь не хоче дивитися старі чорно-білі стрічки, тому рейтинги падають, а прибутки втрачаються. Очевидно, розрахунок був доволі простий: так, колоризація справа витратна, але значно дешевша, ніж розроблення та виробництво нових проєктів. Отже, маємо начебто “новий продукт”, до якого залучені легендарні зірки, а також, зрозуміло, і прибутки. Натомість проти колоризації різко виступили американські кінокритики та режисери, відкрито назвавши це вандалізмом. Наразі багато стрічок мають версію “у кольорі”, але, на щастя, значна частина кінокласики таки залишилася в оригіналі. Тед Тернер навіть зазіхав “розфарбувати” шедевр Орсона Уеллса “Громадянин Кейн”, але програв судовий процес.

Звичайно, є випадки і вдалої колоризації, наприклад “розфарбована” чорно-біла хроніка Першої світової війни в документальній картині “Вони не постаріють” (2018) П. Джексона, але ж тут не йдеться про художній фільм та авторський задум.

Ініціатори, захисники та прихильники колоризованої версії “В бій ідуть тільки «старики»” також твердили про “осучаснення” та про смаки молоді. Однак навіть зараз знімають багато чорно-білих фільмів. Згадаймо хоча б лауреатів “Оскара”: стрічки “Артист” (2011) М. Хазанавічуса та “Іда”(2013) П. Павліковського. На телебаченні та в інтернеті є також багато чорно-білих музичних відеокліпів, і вони популярні серед молоді.

Прем’єра колоризованої версії “В бій ідуть тільки «старики»” відбулася 9 травня 2009 року. Показ стрічки “у кольорі” став причиною гучного скандалу. Режисером та продюсером колоризованої версії є Ігор Лопатьонок, а роботи здійснювала його ж компанія Trade Entertainment. Тоді ім’я Ігоря Лопатьонка не було загальновідомим, але за останні роки він “уславився” двома скандальними і відверто проросійськими документальними фільмами “Україна в огні” та “Відкриваючи Україну”, зробленими в США в співпраці із відвертим прихильником Путіна американським режисером Олівером Стоуном.

Роботи з колоризації фінансував депутат Нестор Шуфрич (тоді член “Партії регіонів”, зараз – “ОПЗЖ”). ЗМІ згадували і про участь інших депутатів “Партії регіонів” у цьому проєкті. Колоризовану версію одразу придбали телеканали Росії. Схоже, що від самого початку це був просто бізнес- та піар-проєкт “Партії регіонів”, владало замаскований під любов до кінокласики та вшанування пам’яті полеглих на війні.

На сторінці фільму “В бій ідуть тільки «старики»” у російській “Вікіпедії” колоризованій версії присвячений навіть цілий розділ, який містить низку сумнівних тверджень, які виправдовують колоризацію. Одна із цих тез: “Леонід Биков задумував знімати фільм у кольорі від самого початку, але йому не дали дефіцитну тоді кольорову плівку”. Натомість донька режисера Мар’яна Бикова розповіла, що ще під час роботи на “Ленфільмі” її батько написав сценарій стрічки про війну, який складався із трьох новел, присвячених трьом родам військ. Одна із новел була про льотчиків-винищувачів. Цей проєкт Леонід Биков справді планував знімати у кольорі, але це був принципово інший сценарій.

Після переїзду до Києва Леонід Биков запропонував сценарій керівництву кіностудії Довженка, де його відхилили, бо стрічка потребувала надто великого бюджету. До роботи над новою картиною про льотчиків Леонід Биков залучив сценаристів Євгена Онопрієнка та Олександра Сацького, які стали його співавторами. У новому сценарії, що мав назву “В бій ідуть тільки «старики»”, Биков частково використав деякі сюжетні ходи та героїв із новели попереднього сценарію. Від самого початку планувалося знімати чорно-білу стрічку, щоб органічніше інтегрувати у структуру художнього фільму кадри воєнної кінохроніки. Фільм зняв оператор Володимира Войтенко, який під час війни був фронтовим оператором. Фронтовиком був і художник картини Георгій Прокопець.

Дефіциту кольорової плівки на кіностудії ім. О. Довженка у ті часи не було. У 1973 році студія випустила 19 картин, із них лише п’ять, разом із “В бій ідуть тільки «старики»”, були чорно-білі. Кольорова плівка в достатній кількості вироблялася на фабриці у Шостці, але доволі часто не відповідала стандартам якості, внаслідок чого знімальні групи отримували брак. Як розповідали ветерани кіностудії, керівництво навіть примушувало знімати на кольорову плівку. Виробництво чорно-білих стрічок доводилось обґрунтовувати.  Врешті-решт дозвіл на монохромну зйомку таки давали, але не усім.

2011 року за позовом Мар’яни Бикової Голосіївський районний суд міста Києва визнав колоризацію стрічки незаконною, постановив заборонити покази цієї версії, вибачитися перед родиною Бикова та кіностудією ім. О. Довженка і сплатити символічну суму в розмірі 1 гривні, яку призначила Мар’яна Бикова (йшлося не про гроші, а про захист гідності та пам’яті). Згодом “колоризатори” подали апеляцію та оскаржили права спадкоємців. Це рішення визнали законним, хоча заборону колоризованої версії не скасували.

Тим часом спотворена стрічка й далі розповсюджується мережею та телебаченням. Але крапка у справі ще не поставлена. Позов про заборону колоризованої версії прийняли до розгляду у Європейському суді у Страсбурзі. Сподіваємося, свавіллю колись таки буде покладено край.