Станіслав Цалик, письменник, історик, сценарист, matrix-info.com 

“Ми розуміли, що це фактично перший фільм про старий Донбас”, – згадував режисер Леонід Луков про роботу над ігровою стрічкою “Я люблю”, яку він зняв 1936 року на Київській кінофабриці. Стрічка не була дебютом Лукова, як інколи пишуть. Він співпрацював з Київською кінофабрикою з першого дня її існування як сценарист, а 1930 року став її штатним режисером. На момент початку роботи над фільмом вважався одним з найвиразніших представників молодого покоління українських кінематографістів.

Фільм є екранізацією однойменного твору Олександра Авдєєнка, надрукованого 1933-го. Письменник – уродженець Донбасу, син шахтаря. Дебютний роман “Я люблю” написав про життя трьох поколінь шахтарської родини.

Твір невипадково зацікавив Лукова. По-перше, режисер теж з Донеччини – народився в Маріуполі й мав сентимент до цього краю. По-друге, він добре знав життя шахтарів, адже тривалий час працював журналістом у редакціях донбаських газет, зокрема в “Кочегарці”. По-третє, в “Кочегарці” його колегою був майбутній письменник Авдєєнко.

Так чи інак, 1934-го Київська кінофабрика замовила Авдєєнкові сценарій. Ішлося про три серії. Перша – тяжкі дореволюційні часи, від заснування шахтарського містечка Собачеєвка до смерті діда Никанора. Друга – революційна боротьба його сина Остапа. Третя – щасливе життя його онуків при соціалізмі.

• Всю статтю читайте на СМ у розділі Історія тут >>>