Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

Режисер Андрій Тарковський у своїй книзі “Закарбований час” так означив особливості роботи актора у кіно: “Актору перед об’єктивом камери потрібне справжнє і безпосереднє існування у визначеному драматургічними обставинами стані”. У книзі режисер також згадує своїх улюблених акторів, серед яких, зокрема, й Микола Григорович Гринько, котрий знявся в усіх його картинах радянського періоду, починаючи із дебютної повнометражної стрічки “Іванове дитинство” (1962 р.), яка принесла режисеру численні нагороди міжнародних кінофестивалів та світове визнання.

Однак дружні стосунки між режисером та актором спочатку не склалися. В інтерв’ю із кінознавцем та критиком Сергієм Тримбачем Микола Гринько розповідав, що спершу категорично відмовився від ролі у “Івановому дитинстві”. На той час він вже був популярним, перспектива зніматися у невідомого студента його не зацікавила. Другому режисеру картини Георгію Натансону таки вдалося його вмовити. Аргумент, що зйомки відбуватимуться поблизу Канева, і вільний від роботи час можна буде присвятити улюбленій риболовлі, спрацював. Перші дні на знімальному майданчику Миколі Григоровичу відверто не сподобалися: погода була поганою, все відбувалося якось хаотично, молодий режисер увесь час нервував та кричав. Роль у Гринька була невелика, він знявся та із радістю повернувся до Києва, сподіваючись усе це забути, мов поганий сон. Готова картина його вразила, а згодом він навіть картав себе за те, що не зміг одразу розгледіти талант молодого режисера.

• Повністю статтю на СМ читайте у розділі ІСТОРІЯ тут >>>