Синопсис повнометражного ігрового фільму

На основі реальних подій

Жанр: історична драма, трилер, містика

Лонґлайн:
Зранку, 12 липня, Михайло і Ваня йдуть в ліс і не повертаються додому. Після трьох днів пошуку юнаків знаходить пес Сірко. Виявляється, хлопців катували і розстріляли. Вбивці присипали їхні тіла землею. 1941 рік. Початок окупації Поділля німецькими військами. Історія матері Михайла – Наталки, яка не готова до подальших подій… В село входять німецькі солдати. Жінка поступово божеволіє.

Мови фільму: українська, російська, німецька, польська

Валка підвід, запряжених колгоспними кіньми, на яких розмістилися близько трьох десятків односельців, вирушає в незвідані краї. Їдуть польовими дорогами, обабіч яких зеленими килимами стеляться дозріваючі лани пшениць.  На Схід летять армади німецьких бомбардувальників. Вдалині чутно глухі вибухи бомб.

*

Чутки про стрімке наближення ворожих військ не вщухають. Більшість чоловіків відправляють на фронт. Серед новобранців син із сім’ї Стасюків - Володимир.

Він прощається з батьками та братами Аркадієм та Михайлом. Матір, Наталка, шепоче сину на вухо: “Знайди Васю, знайди. Скажи йому, що він мені сниться. Скажи йому...” Хлопці сідають у вантажівки і їдуть. Наталка півночі ридає.

Минає місяць.

На початку липня 1941 року німецькі війська окуповують значну частину подільських земель. Німці здійснюють масові розстріли мешканців Поділля.

Двоє хлопців, Михайло Стасюк та Іван Дідоренко, приєднуються до партизанів,  йдуть в ліс “збирати ягоди” і зникають. Після кількох днів пошуку їх знаходять закатованими й убитими. Хлопців хоронять трохи далі місця де були знайдені їхні тіла. 

Наталка, мати вбитого Михайла, дуже гостро переживає втрату наймолодшого сина. Вона до останнього не може повірити в те, що сталось, й бродить околицею в пошуках дитини. Син всюди їй ввижається. Жінці здається, що хлопець розмовляє з нею.

Чоловік Наталки - Іван - заспокоює дружину. Врешті не витримує й говорить, що “зараз треба думати про живих, а не про мертвих”, адже ще двоє синів (Володимир та Василь) воюють у лавах червоної армії, а Аркадій з ними тут. Село перебуває в постійному страху. Швидко формуються нові партизанські групи. 16 липня у село входять німецькі війська. В цей день відбувається серія арештів та вуличних розстрілів. У селян забирають худобу, зерно, їжу.  Івана з сином Аркадієм відправляють у тимчасовий табір для полонених.  Тут їхні шляхи розходяться.

Івана відправляють на будівництво концтабору “Шталаг–355” у Проскурів, як і більшість полонених “не євреїв”. Іван зі своєю сім’єю вже ніколи не побачиться.

*

19 серпня нацисти вчиняють дику розправу над жителями району. Есесівці зганяють до незакінченого доту, розташованого поблизу цукрового заводу, 300 чоловік в основному єврейського населення і розстрілюють всіх. В цю кагорту потрапив Аркадій, але він чудом зберігає собі життя, ставши прислужником у німців - сільським поліцаєм. Розстріли євреїв відбуваються на його очах, він присипає землею тіла. Після цього повертається в село.

- Поверни Івана, поверни Батька.

- Я не можу.

- Ти вбив його. Я знаю - ти вбив свого батька.

- Мамо!

- Я тобі не матір. Йди з мого дому. Я сказала - йди.

- Я не вбивав батька.

- Не бреши мені. Я сказала, йди… геть з моїх очей.

Наталка сивіє на очах. Зморшки на її обличчі стають глибшими. Від голоду - сильно схудла.  Аркадій патрулює село. Матір його ненавидить й коли син приносить додому їжу - вона плює йому в обличчя.

Навколо панує голод та розруха.

Наталка поступово божеволіє. Спільну мову вона знаходить із Гапкою, Ганною, та маленькою дівчинкою Галиною, які час від часу навідуються до неї.

Історія материнської долі в окупації та після звільнення Поділля на весні 1944 року.

Із розповіді бабусі, Лисюк Галини Терентіївни (на той час їй було 10 років):

Наталка і чортів гонила, і билась, і топилась, і всьо… вона попросту не могла жити людьми. Вона бувало вийде на город стоїть і дивиться. Я дам їй огірок, то помідору ну то шо було, щоб вона поїла… Коли працювала я на полі, вона просила мене принести їй цукрових буряків. Вона сушила грушечки із буряками варила такий собі кампот.

Мама моя, Ганна, ловила бабу Наталію коло цвинтаря.

— Куди ви йдете? — питала мама.

У відповідь:

— Ой, Володя мій, о-но літак летів і він там… літак сів, йду до нього… Володя вернувся.

Мама її завертала додому. ЗГОДОМ ВСЕ ПОВТОРЮВАЛОСЬ. Люди в селі вже не дивували жінці, пильнували за нею, адже вона могла просто вийти з дому і пропасти на кілька днів. Потім повернутись сісти на порозі своєї хатки і просто дивитись в небо. Вона мало їла і часто втрачала свідомість.

Я її два рази з річки витягувала. Наталка у річку лізла прямо у воду, а там же глибоко було, щось вона собі там надумала чи може показалось, що на Іванківщині, по ту сторону плеса, Володя сів літаком (таке часто бувало)… а я тоді йшла по воду — бачу, а жінка вже плаває… вона була худесенька така, і цієї одежі багато і тако по кругу розпливлася в неї, а вона не тоне, бо що ж там, кісточки тільки. Вони що будуть тонути?.. Наталія собі борсається у воді. Я витягнула її з води, завела додому, переоділа...

Подумати тільки: одного сина (Михайла, наймолодшого) вбили німецькі солдати, інший, Аркадій, з німцями зв'язався — став поліцаєм. Ще під час війни він утік із села, а на курорті в Одесі (в 50-х), хтось упізнав його — от і судили.

Чоловік Наталки - Іван потрапив Раковский концлагер смерті - центральний шталаг № 355 - його відправили в Німеччину. Звідти він не повернувся.

Володимир та Василь пішли на фронт за комуністів.

Володимир зник безвісти в ході бойових дій.

Василь, після війни, повернувся в село.

Одного разу, коли не помню вже, каже Василь нам, я була з Гапкою і мамою:

“Підіть вимастіть в хаті, бо певне мама помре”. Ми приходимо, а вона лежить в трапочках не на ліжку, а під тапчаном. Ми до неї, дивимось,а у неї ноги перев'язані мотузками, ну там під колінами, а ж взялися рани і кровоточать. Я мотузки повідрізала, а Гапка, тим часом, пішла на ферму взяла у фельдшера мазі, аби помастити. Після цього вона, коли бачила мене, в слід кричала: “Ти - різака”. Я йду, а вона мені говорить: “Ти - різака. Різака”…

Кінець фільму

Документальні кадри в лісі. Напис на могильній плиті:

“12 липня 1941 року на цьому місці після довгих знущань катували та розстріляли двадцятирічного Стасюка Михайла Івановича і шістнадцятирічного Дідоренка Івана Давидовича”