Синопсис сценарію повнометражної їсторичної кінокартини з елементами фентезі

Дія відбувається за тиждень до сумнозвісної Чорної Ради. Головний герой – славнозвісний Хома Брут.

Після історії з панночкою пішов поголос – помер Хома Брут. А дідька вам лисого, не пішов він у безвість! Вижив. А потім настав час Хмеля….

І потекла кров Україною, від Чигирина до кам’яних мурів міста Лева. А слідом за нею тряслися на своїх кістлявих шкапах Голод і Моровиця. Ніхто не сіяв не жав, ніхто не ховав своїх та чужих мерців. Зграями шугали довкруг вовки та гайвороння, не гребуючи ні жидівською, ні ляською, ні козачою плоттю. Страшнішою за них була лишень несита татарва, вона й притягнула на аркані до гетьмана обірваного, передчасно посивілого бурсака.

- А скрізь бають: помер Хома Брут, – вимовить Богдан Зиновій Хмельницький, дізнавшись, хто стоїть перед ним . – А може воно і на добре. Мені саме «мертвий» і потрібен.

Хмель не був би Хмелем, як би не знався на людях. Та довга гаряча розмова подарувала розгубленому Бруту найголовніше – мету, сенс життя. Здавалося, гетьман лише мовив кілька слів, і раптом впала кривава завіса братовбивчої війни, зник солодкуватий сморід тисяч трупів. А за нею в усій красі і величі повстала ще ледь-ледь окреслена гордовита постать нової держави, хрещеної у страшній купелі, але великої і нездоланної. І ця мрія поєднала їхні долі раз і назавжди.

Далеко заглядав Богдан Зиновій – за прозорі межі народженої у великих чужих муках власної держави. І щоб не помилитися йому вкрай був потрібен той, хто донесе його думки, волю, мрії до майбутніх ворогів чи союзників. Той, хто зробить це краще за усіх послів з багатими дарунками. І проникливий, меткий та гостроязикий «мертвий» Хома підходив для цієї ролі як найкраще. Так Брут з власної волі став речником, шпигуном і особистим радником Хмельницького. Дискутував з отцями-ієзуїтами і крулем Казиміром у Варшаві, пив з Берлінськими корпорантами, фліртував з молоденькими, ласими до плотських втіх, фрейлінами французького  двору, слухав переливи гішпанських гітар у казковій Альгамбрі. Але все бачив, чув та підмічав. Власне кажучи, мандрівний філософ був не лише очами та вухами гетьмана у Європі. Ті кому треба, інакше як «голосом Хмельницького» його й не називали. Бо в спокійній, іронічній мові сивого приблуди-книжника шведським, французьким, гішпаським королям та князятам, виразно вчувалися сталеві нотки українського гетьмана. І до них прислухалися.

Але чим далі, тим менш розумів свого патрона Брут. До того ж, голос філософа тонув у нашіптуваннях переяславського полковника Якима Сомка та хмелевого зятя Василя Золотаренка – двох найближчих до Богдана значних козаків, Ця парочка заклятих ворогів гетьманського резидента і один одного швидко відтерла прибегу-богослова від ясних очей керманича Україною.

Звістка про його несподівану смерть застала викладача метафізики Сорбонни за шурхотом сторінок бібліотечних фоліантів. Та Брут і не думав повертатися, аж допоки посланці польського круля люб’язно приставивши до горлянки пару стилетів вельми гречно не запросили Хому до Варшави.

І от - Брут знов на рідній землі, для того щоб примирити Сомка з Золотаренком, та зірвати наміри кошового Брюховецького.